- Мій дім – місце, де серце відпочиває, - сказав Синій Дух.
Кожному із нас потрібне місце, де сили відновлюються. Це
особливе місце, в якому страхи відступають, залишаються за порогом у комфортній
для них темряві та протягах.
Наші серця як ракети, що
летять у ціль. Вони шукають свою домівку, але налаштування дещо збиті, тому
ракети потрапляють у стовп, у камінь, у людину, у кота, у горішок, у штукатурку
тощо. І, можливо, з якогось тисячного разу нарешті ракети почнуть летіти у
потрібну сторону, щоб підірвати власне саму людину із її глибиною.
- Моє серце повинне вразити глибину душі, - сказав Червоний
Дух.
Коли домівка знайдена, вікна можна привідкрити, запустивши
свіжого повітря радості. Звісно, варто також відпочити, бо шлях довгий, важкий,
сповнений випробувань та казок, які не мають логічного завершення. В одній
казці ми любили, в іншій – боялися, а ще в іншій – шукали магічних предметів
собі додому.
Тепер, коли ми поселили у домівку вогонь, спопеливши там
сміття, можна дати собі спокій. Ходити повільніше, довше спати, їсти краще, любити
себе і довіряти своїм чотирьом стінам та підлозі. Ще можна побачити нарешті
стелю – вона на місці і нікуди не втікала.
- Коли шарудять таргани у голові, їх не нагодуєш співами і
танцями, - прошепотів Жовтий Дух.
Важливо їсти. Полюбити себе і їсти їжу, а не їсти самого
себе. Тобто, вдома можна відмовитися від ролі Уробороса і почати жити як
людина. Можна навіть костюм Уробороса викинути на смітник. Все, що тепер
важливе – вміння бути із собою. Бути із собою, розглядати себе і не хотіти відкусити
собі руку або ногу. Не хотіти відкусити собі половину серця або частинками
душу. Це важко. А ще важко довіритися тарганам – вони ж нікуди не дінуться.
Довіритися тарганам, щоб вони почали доглядати за головою у закамарках. Ми ж бо
звикли, що таргани – це погано, що вони такі противні. Але вони теж потрібні,
якщо відмовитися від огиди на якийсь час і побачити у них своє відображення.
- Дзеркала не потрібні тим, хто не має обличчя, - прокричав
Срібний Дух.
У прихистку, у домі слід мати дзеркало. Це потрібно для пам’яті.
Це потрібно, щоб познайомитися зі собою у вільні від роботи час. Це має бути
особливе дзеркало, яке виконує бажання серця. Тоді у моєму дзеркалі були би
дерева і гори. Там був би вогонь, хвилі океану, голоси рідних, лапки тварин. Там
були би очі, в яких бачу відображення себе. Там була би любов.
- Любов не може кимось комусь віддаватися. Ми можемо лише
проводити її через себе, - прогомонів Зелений Дух за вікном.
Ми можемо бути провідниками любові. Не зупиняти її, не
привласнювати. Нехай сьогодні любов побуде у моєму домі, у цій домівці, де
серце відпочиває після війни і ракет, вибухів і темряви, самотності та крику
тиші у спині. Нехай частинка цієї любові нарешті проросте крізь переплетіння
слів, що не мають жодного значення. Нехай ця любов проросте і у твоїй домівці,
коли настане час: у вазонках, у голові, у серці, у нирках і долонях. І коли
торкатимешся світу, відчуєш його не лише як пісок поміж пальців.
Немає коментарів:
Дописати коментар