Novaya Zemlya

http://www.ex.ua/17703649

іноді медитація може спричинити "бедтріп" - досвід відкриття неприємних проявів минулого, теперішнього і страхів щодо майбутнього.
вони можуть вдягнутися в костюми японських демонів або сусідів, міліціонерів або лікарів, старших людей або маленьких дітей з фільмів жахів.
вони приходять як суцільний жахливий сон, в якому свідомість не заснула. свідомість продовжує сприймати все на рівні чіткості та розуміння. і власне тому образи жахають ще більше, адже сновидіння минає, мозок його видаляє у смітник для наступного дня.
а це переживання свідомість мусить обіймати без фільтрів, без часто підготовки, втрачаючи віру, надію та здатність любити. нібито втрачаючи.
цей досвід багатьох лякає, відштовхує і, якщо долучити тривожну музику, вселяє в нас щось темне, далеке і ледь пригадуване. але ж нічого не може вселитися в нас без нашої волі, ніщо не може затриматися у пам*яті, якщо немає жодного грунту для цього.
все, що відбувається під час такого переживання - це очисна процедура не зовнішнього світу чи якихось "не наших" феноменів, а внутрішнього, забутого за роботою, побутом, поспіхом за грошима/успіхом/славою/визнанням/похвалою. (тільки це втеча від страху бути у програші, зазнати поразку, загубити корону і розчарувати людей у своїй "репутації").
бед-тріп - це правда про нас самих, яка приходить 1) поза сном; 2) без фільтрів; 3) у тривожний момент життя; 4) із метою, незбагненною розумом у момент переживання.
бед-тріп - це ми. зустріч неприємних нас із "пухнастими" нами. щось на зразок інтеграції складових психіки. і мабуть ти помітив, що спаювання частин у ціле - процес із вогнем, болем та криками.
я сумую за бед-тріпами. їх стає все менше із часом, коли приймаєш спогади, жахіття, страхи (оці маленькі страхи, які заражають найсильніше, бо непомітні і важко вловимі), тривогу щодо майбутнього та далеких космічних горизонтів. в якийсь момент практики ці складові втрачають силу, вони трансформуються у інші потоки енергії і глибина стає ближчою.

а так заворожувало, коли дивишся всередину і, здається, дна не видно. і, здається, великий дракон літає у глибинах океану.

Life as transformation and death

Перед тим, як зростуться кістки всесвіту, відросте волосся у лісів Амазонії та вкриються вологою пустелі Землі, ми ще встигнемо потанцювати на могилах, що вкривають кожен міліметр нашого життєвого простору.
Хтось може реагувати негативно на факт смертності усього народженого, вбачаючи у філософіях історичні форми некрофілії, а хтось може збагнути, що
філософи говорять про смерть лише для нагадування про важливість життя
смерть лише нагадує - немає чого витрачати той відведений мізер на ненависть, шкоду іншим, страх проживати і дихати на повні груди.
Факт смерті необхідний для життя, щоб не забувалися його тендітність, чутливість до порухів вітрів планетарного масштабу, здатність долати найстрашніші перешкоди, чи це лава, чи мікрометеорити, чи харчі із МакДональдз і засоби для миття посуду.
Мені приємно, коли студенти про це кажуть, розмовляють, цінують короткі миті і прозріння. Навіть якщо вже за хвильку забудуть розмову, легке зворушення всередині і повернуться до власного "цинізму" та "освіченості" в житті. Це дуже важливі кроки самостійних душ, кроки, що зворушують небеса і небеса трусяться.
Бо так ходять (хоч і кілька ударів власного серця) лише титани.
Лише ті титани, що сплять у кожному із нас, пробуджуючись на каву, подивитися у вікно та легко поспівчувати грозі, що розриває небеса: "Бий громовице! Бий блискавко! Наші свідомості покликані нагадувати небесам їхнє місце!".

І з такими думками я сьогодні засинатиму. І мені присниться небо без хмар, бо богоборець забув власне ім`я.

Junji Itō ^Uzumaki^

Завдяки Олексію я зміг побачити це, відкрити для себе, розсіятися поміж рисунками і потім зібрати себе вже через місяць. Манга «Спіраль» нарисована для живих, для тих, кого крутить життя і хто не здогадується про усю історію закручування у вир.

Кожного серцебиття спіраль все сильніше закручується, вдавлюючи у потік живу тканину особистості. Хтось із читачів скаже, що закручує лише приречених мешканців селища. Хтось скаже, що ця історія – вигадка. Але це ж не зовсім так. Як у випадку будь-якої ідеї, вигаданою людиною, частково це стосується кожного із нас. Не обов’язково у цей момент бути втіленим 

образом на аркуші, поруч із персонажами. Для цього просто можна бути, дихати і битися пульсуючим потоком у інших потоках навколо. Вир, який породжує спіраль у цій манзі, він уже захопив кожного з нас, хоч і не так сильно, але поступово витягує догори, розтягує до небес і зрештою залишить лише тіні, відбитки на асфальті, немов після вибуху атомної бомби.

Відмінність між описаною реальністю у манзі «Спіраль» та нашою – повільність процесу. Нас витягує настільки повільно, що складається враження відсутності ефекту. Наше життя згасає так повільно, що ми думаємо про вічне життя. 

А перспектива лише одна – космічний порох, що викинуто потоками у безмір Всесвіту і цим порохом буде намальовано мангу вже в іншій реальності, за інших обставин та часу.