будь до себе

Привіт. Мені теж болить. Зізнаюся несподівано, що болить і доволі по-різному. Іноді важко, сильно, розлого, складно, незрозуміло, невиразно, різко, тепло, холодно, ріже, зудить, вбиваючи, розриваючи, розсіюючи, синім, жовтим, червоним, чорним, білим. Болить від радості і від смутку. Болить від ненависті і щирості.

Мені буває радісно і добре. Буває пекуче радісно і добре, екстатично, повільно і тихо, по-осінньому і зимовому, іноді по-весняному і літньому. Від викликів долі і блискавок над головою, від зеленого листя і купки сміття поблизу дороги, від усмішки дитини і гавкоту собаки.

Кожного дня моя душа вбирається у різні кольори емоцій і балансує між внутрішніми океанами та зовнішніми вітрами. Іноді вдається дуже легко серфити, професійно ковзаючи поміж великих хвиль. Іноді хвилі захоплюють і викидають на сушу, немов рибу.

То мабуть у тебе є питання – чи допомагає мені медитація? Я ж її викладаю, ми ж разом іноді збираємося чи в одному місці, чи в один час, чи в онлайні. Мабуть мав би бути як камінь незворушний або старий дуб, як гуру всесильний або президент країни, у якій народ немає їжі? Мабуть я мав би бути успішним бізнесменом від медитації – такі теж є, бо це трендово?

І ще хочу зізнатися в одному – я проста людина, яка навчилася трохи серфити поміж хвилями власного буття. Мені вдалося стати до себе добрішим і прийняти себе хоча би іноді. Мені трохи склалося із повагою до інших і прийняттям їх такими, якими вони є. Мені час-від-часу вдається не піддаватися гніву, злості, заздрощам, ревнощам, смутку, меланхолії, іпохондрії, прокрастинації та ліні. Деякі ранки для мене – це багато світла та енергії, а деякі вечори – трохи свіжіше повітря та легший сон.

 

Я точно невдаха у медитативному бізнесі, бо це дає можливість бачити себе і бути до себе добрішим, милосерднішим, люблячим, спокійнішим. Мені вдається зупиняти війну у серці, яка триватиме доти, доки живу. Мені вдається примирювати квадратних і круглих у собі, хоча іноді вони такі вперті і цілеспрямовані у бажанні стати рівними, чоткими, односкладними, досконалими і… мертвими.

Для чого ж я медитую? Щоб продовжувати свою мандрівку, ділитися із кимось хлібом або історіями. Насипати собі на їжу чийогось болю і наливати комусь своєї радості або радостей. Мені подобається медитувати із тобою, навіть якщо ти щойно розпочинаєш або наважуєшся. Мені подобається бути у себе вдома, у домі буття, де ми іноді перетинаємося і гріємося біля вогнища наших сердець.

Де би ти зараз не був/була – будь до себе добрішим/добрішою.

Де би ти зараз не слухала/слухав світ – будь до себе уважнішою/уважнішим.

Де би ти зараз не читав/читала ці слова – будь зі мною.

Побудь собою, споглядаючи як розгортається вічність у маленьких моментах. Ми тут ненадовго.

вдивлятися у сліди птахів на піску

Коли почав малювати і рисувати, книги втратили мене. Я пішов стежками інших птахів, які замість чорно-білого одягають усі кольори світу.

Спершу йшов, потім побіг. І досі не можу зупинитися. Іноді чую як розум кричить – зупинися! Зупинися і почни робити звичну справу: думай, аналізуй, заперечуй заперечне, переливай у переливне і порожнє.

Мої птахи змінилися, бо світ став іншим. Те, що мало, що могло – розлетілося. Замки із піску розсипалися. Якби уважним був, то розсипалися би швидше, мабуть їх вже не було – лише порох у повітрі не давав побачити чітко.

І ці нові птахи мене порятували. Ось бачу нове каміння, на якому побудую дім. Ось воно росте і виростає із великої геологічної породи. Камінний дім, який не може здути вітер. Скільки би не дули вовчі вітри, у підсумку їм залишиться лише прийти на чай, попросивши дозволу.

Одного разу ти збагнеш, чому я будував камінні будівлі у воді. Чому річка була такою важливою і голоси її, що долунали із глибин, несуть у собі досі мудрість. Можливо відростуть вуха, можливо очі розширяться і тоді почуєш як тріскотить крига ілюзії. Тобі не втекти від себе.

Тобі не втекти від своїх монстрів.

Чи мають значення слова написані водою по камінню? Має значення рука, пензлик, вода, камінь, повітря. Має значення, які слова пишуться – чи від серця, чи від шлунку. Очевидно, що між «серце» і «гамбургер» є різниця. Між «пробудження» та «засинання» також.

І питання для тебе, на яке не дам відповіді. Чи мають значення сліди птахів на піску, якщо хвилі прийдуть?

Мусиш справитися із цим самостійно. Чуєш як гуркотить? Це серце чи шлунок?

Дихання важке. Дихання легке

Ми дихаємо кожної миті нашого життя. Можна затримати подих і за кілька хвилин знову тіло змусить нас вдихнути. Тіло має свої правила щодо цього і психіка наша також, і розум – усі потребують простого дихання, звичайного кисню, взаємодії зі світом навколо.

Дихання, окрім життєвої необхідності, – один із найкращих шляхів для практики медитації. Ми обираємо вдих і видих як транспорт для свідомості. Ми постійно дихаємо, а отже медитувати можна будь-де і будь-коли. Навіть у сні, якщо достатньо натренуватися, можна вловлювати оці легенькі порухи нашого життя через ніздрі, горло, груди або живіт.

Для чого це нам взагалі? Тренувати? Проявляти інтерес до дихання? Нормальний, звичайний стан, в якому ми усі перебуваємо у процесі дорослішання та росту – це стан неусвідомленості, неуважності, звичності і нудьги. Усе ми знаємо, усе нудне і розсіяність уваги нам не надто сильно шкодить. Усі неуважні, а дехто навіть сильніше, ніж ми. Але неуважність може спричинити не одну ситуацію, коли ми завдаємо болю іншим, близьким людям. Коли ми руйнуємо щось важливе для самих себе і лише потім, згодом можемо помітити, що саме трапилося.

У «ненормальному» стані, який медитація викликає в людині, ми стаємо уважніші. Ми помічаємо свої помилки, помилки інших, зміни у собі, ріст, падіння, емоції свої та інших людей, ми беремо на себе більше відповідальності за власні вчинки, слова і думки. А це потрібно зовсім не багатьом людям. Для цього треба взяти себе у руки, почати займатися практикою, виділяти на це час. І нічого дивного, що рішучість для цього з’являється лише у складні часи, важкі моменти нашого життя.

Дихання важке – потрібно докласти зусиль. Потрібно визнати перед собою, що ми не такі сильні і сфокусовані, як видається. Потрібно допустити, що речі приходять і йдуть, люди приходять і йдуть, феномени проявляються і зникають. Жоден вдих не належать нам, а видих ми не можемо притримати, як і більшість приємних чи неприємних подій. Уважно дихати важко – немов весь світ і зовні, і всередині прокидається у хаосі, щоб нам перешкоджати. Нападає сонливість, лінь, слабкість, невпевненість, плани, мрії, очікування, засудження та багато чого іншого. І щойно ми робили простий вдих, простий видих, а вже за мить летимо за уявою у світи кольорів та спогадів або у світи тіней, болю та розпачу.

Дихання легке – воно веде до зцілення. Коли ми проходимо перші моменти невпевненості, вчимося просто бути із дитячою уважністю та інтересом до дихання, починають проявлятися речі, які ховалися від нас у тінях, які були на периферії уваги і тому світ виглядав таким обмеженим. Тренована увага застосовується до всього – до вдиху і видиху, до співу пташок, до емоцій людини, до порухів душі, до шелесту листя і мови дерев. Тренована увага, яка виростає на диханні, допомагає легше приймати і легше віддавати. Легше перебувати у переповненій маршрутці, в якій триває боротьба за вікно і свіже повітря. Дихати легко – ми робимо це кожної миті і одного разу, коли свідомість буде готовою, вона побачить, що жодна річ не може їй перешкоджати у свободі, у легкості, у повазі до інших, любові та співчутті. Доки ми дихаємо, ми можемо реалізувати усі ці хороші речі і побачити нарешті у собі внутрішню зацікавлену дитину, а не втомлену дорослу людину, якій завтра йти на роботу.

Дихаю, бо це легко. Дихаю, бо іноді буває важко. Дихаю, бо цей простий процес вчить набагато більше, ніж будь-яка книга. Приєднуйся. Подихай зі мною, побудь тут і тепер, у цій короткій миті життя, яке розгортається на фоні битв зірок та галактик. До зустрічі.