Перейти до основного вмісту

вдивлятися у сліди птахів на піску


Коли почав малювати і рисувати, книги втратили мене. Я пішов стежками інших птахів, які замість чорно-білого одягають усі кольори світу.


Спершу йшов, потім побіг. І досі не можу зупинитися. Іноді чую як розум кричить – зупинися! Зупинися і почни робити звичну справу: думай, аналізуй, заперечуй заперечне, переливай у переливне і порожнє.


Мої птахи змінилися, бо світ став іншим. Те, що мало, що могло – розлетілося. Замки із піску розсипалися. Якби уважним був, то розсипалися би швидше, мабуть їх вже не було – лише порох у повітрі не давав побачити чітко.


І ці нові птахи мене порятували. Ось бачу нове каміння, на якому побудую дім. Ось воно росте і виростає із великої геологічної породи. Камінний дім, який не може здути вітер. Скільки би не дули вовчі вітри, у підсумку їм залишиться лише прийти на чай, попросивши дозволу.


Одного разу ти збагнеш, чому я будував камінні будівлі у воді. Чому річка була такою важливою і голоси її, що долунали із глибин, несуть у собі досі мудрість. Можливо відростуть вуха, можливо очі розширяться і тоді почуєш як тріскотить крига ілюзії. Тобі не втекти від себе.



Тобі не втекти від своїх монстрів.

Чи мають значення слова написані водою по камінню? Має значення рука, пензлик, вода, камінь, повітря. Має значення, які слова пишуться – чи від серця, чи від шлунку. Очевидно, що між «серце» і «гамбургер» є різниця. Між «пробудження» та «засинання» також.


І питання для тебе, на яке не дам відповіді. Чи мають значення сліди птахів на піску, якщо хвилі прийдуть?

Мусиш справитися із цим самостійно. Чуєш як гуркотить? Це серце чи шлунок?



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Філософія як уникання

У моїх дослідженнях медитації неодноразово читав і слухав про ефект духовного уникання (англ. spiritual bypassing ). Це та ситуація, коли людина використовує різноманітні практики (медитацію і йогу), спільні ритуали, спосіб “духовного” або езотеричного життя для уникання життєвих викликів. Я відкриваю чакри у ашрамі, пробуджую кундаліні, осягаю глибини спокою і рівноваги, однак щойно прихожу додому або у офіс, переживаю злість, гнів, заздрість, ревнощі, тобто власну вразливість. Парадоксально, що духовні практики мають на меті переважно показати людині її вразливість, показати місце, звідки тече біль, важкі думки, страхи. Однак у традиціях зазвичай не пояснюють, що робити із цією вразливістю на робочому місці (“чи міг би ти вийти на роботу у цю суботу?”), у громадському транспорті (“зачиніть вікно, дує!!!”), у побутовій сварці (“чому ти знову ставиш посуд на цю полицю?!!”). Загалом традиційні мануали не розповідають про те, що робити із вразливістю, яка проявляється у духовній мандрівц...

[шматочками нормальності] поміж

т ак склалося за останні роки (а це вже майже 5 років!), що до купи можу скластися лише завдяки історіям інших людей. ось тут я зберу собі трохи спокою у словах, а тут трохи радості в очах. хитрість історії у тому, що неможливо зібрати собі лише історії добрі, світлі і теплі. ось тут я зібрав трохи смутку, а тут горя, а тут пустки, яка всеохопно пожирає людину ізсередини, навиворіт, виривається назовні, кидається на людей, поглинає кольори, завертає зірки назад, а сонце тримає за небокраєм довше ночі.  с першу думав, що варто шукати нормальність поміж ненормальності. типу, ось ця людина має таку стабільну психіку (бо так виглядає ззовні). людина-скеля йде по вулиці, розганяє хмари, веселить людей піснею! я ж не чую, як тремтить земля під її ногами, коли приходить чергова новина про смерть. я забув на певний час, як це слухати тремтіння землі під ногами, коли помирають мої друзі чи знайомі. чи є різниця між друзями і знайомими, коли вони померли? чи земля під моїми ногами тремтить ...

Нобелівська промова Альбера Камю

 (10 грудня 1957 року) source:  http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/literature/laureates/1957/camus-speech.html   Отримуючи відзнаку, якою ваша вільна Академія щедро нагородила мене, відчув величезну вдячність, тим паче усвідомлюючи – наскільки ця відзнака переважає мої скромні особисті заслуги. Будь-яка людина, особливо артист, прагне визнання. І я також. Але я не міг не порівняти ваше рішення щодо мене і власне сприйняття себе самого. Чоловік майже молодий, багатий лише своїми сумнівами і недосконалою, незавершеною творчістю, який звик до життя насамоті або в усамітнені дружби, чи не відчуватиме він паніки потрапивши із стану самозануреності у центр сліпучого світла? Із яким відчуттям він прийме почесть в той час, коли інші письменники Європи, насправді визначні, засуджені на невідомість; в той самий час, коли його батьківщина переживає нескінченні злидні? Я пережив шок і внутрішнє сум’яття. Прагнучи відновити спокій, я був змушений узгодити себе із щедри...