20 років тому я втратив дуже важливу для свого
життя людину. Це був мій дядько. Фактично цей чоловік замінив мені батька і
подарував багато речей, за які йому дуже вдячний і без яких не був би зараз
собою. Це те ядро, яке в мені найсильніше протистоїть усім бурям зовнішнього і
проваллям внутрішнього світів.
Завдяки йому я зайнявся йогою у 12 років,
перечитав перші книжки по класичній індійській філософії у 7 класі школи,
дізнався про фантастику і вперше почав читати саме цю літературу. Це він мені
подарував комікси про Торгала і ще кілька випусків інших хороших польською
мовою. Це він віддав мені кілька касет, на яких було записано купу класної
поп-музики і там трапилася мені Нірвана. Зрештою, саме він дав мені книгу, яка
вперше в мене викликала критичні зауваження – це був цикл оповідань «Берсеркер»
Саберхагена. Після Бредбері ця книга явно не вражала і я йому про це відверто
сказав, чим, пам’ятаю, потішив. Мені ж тоді було 8 років тільки.
А за два роки після цього він помер від пухлини
мозку. Лише цього літа із запізненням на 1 день я побував на його могилі і
відпустив. Через 20 років після того сумного літа, коли мене забрали з дому на
період його поховання і я був у військовій частині в пітомніку із собаками та
їжаками. Тільки 20 років по тому я його зміг відпустити. І прийняти себе таким,
яким є. Написати про це зумів тільки за два тижні, коли і ця інформація
дійшла до мозку.
Життя дуже хороше. Навіть при купі поганого, в
ньому завжди є якась світла штука, яка переверне день, змінить світ і запалить
зранку сонце. І не треба для цього приносити людські жертви.