lunar corona

коронований місяць, який перемагає на половину доби і половину року. король півночі без престолу. немов око, що дивиться з океану наверху, піднімається назустріч і  розсіює пітьму.

в астрономії залишається живою алхімія, вона нікуди не дівалася. можливо зникли із реклам слова про сакральний зміст небесних написів, слова перестали розумітися, але алхімія триває, доки залишатиметься останній мрійник.
підніміть очі вночі, подивіться в око океану небес.
за що я люблю фантастику, лема, урсулу ле гуін, герберта, лукаса, бредбері - це за натхнення. стільки всього відбувається нагорі, чого погляд, спрямований вниз або на рекламні білборди, не бачить. там, далеко нагорі або глибоко внизу, відбуваються битви ангелів, демонів, космічних кораблів, підводних човнів, літають цепеліни і пірнають у вічність човни багатьох немо.

там очі знаходять все, що душу заспокоює, робить щасливою і звільняє від переконання, що все вже зважено і всьому написано долю його. алхімія і фантастика - це речі одного порядку для мене, бо зливаються як річки всередині, додаючи кожна свій відтінок воді життя. (чи смерті?) алхімія веде до змія внизу і зустрічі з ним. фантастика веде до зірок і зустрічі із демоном вжахання. алхімія робить душу іншою, спалюючи її та розсіюючи попіл понад воду. фантастика - населяє душу новим змістом, якого не зможе додати жодна медіатехнологія.
тому я маю надію на людство. тому, навіть відчуваючи усі ці роки свідомості свою прибульність сюди, надіюся на цю здатність людську бачити і чути зірки нагорі, прагнути глибин океану і насправді - лише пізнати душу свою. побачити в ній відблиск коронованого місяця чи коронованого сонця. що є двома очима Непізнаного.

creatio ex mandala

Нюрнберзькі хроніки як вільний переказ Біблії (15 ст.). https://en.wikipedia.org/wiki/Nuremberg_Chronicle
і тут алхімічні експерименти.

ніч

коли дивлюся в око, що рисую кожного разу на початку картини, відчуваю як ніч заповнює душу.
відчуваю як ніч вже заповнила душу і лише моя думка наздоганяє цей факт. свідомість лише каже: ніч настала, око проковтнуло нас. мене і мою свідомість.
в якийсь момент після занурення всередину, вглиб того ока ночі, яке є нічим іншим як глибиною душі, емоції стають зовсім іншими. це немов ледьвідчутне тремтіння повітря у печері, і за цим тремтінням можна здогадатися, що десь вище є ще дихаючі легені та спляча свідомість світла. мої емоції стають настільки тонкими, немов життя майже обірване зависає уривками над океаном ночі.

у цю мить я живу у світі ганібала та грехема. це світ ластморда та бексінскі. це також мій світ, де ніч панує повністю, занурюючи головою усіх закатованих пошукачів істини та правди. немає тут правди, бо ніколи не було брехні. немає тут добра, бо зла не було, воно ще не народилося і змій підводний лише клітина у пітьмі, клітина життя, що вибухнути не встигло.

у цій ночі душа моя відпочиває. тут немає шкрябання стінок черепу страхітливими емоціями зовнішнього світу, де кров жертовна проливається вже відкрито, а натовп нехотячи скидає маски пристойності та здорового глузду.
ціна здорового глузду в цей час земного граду - 0.
там, де в нулі моєму починається ніч, в нулі натовпу зароджується день. новий день загодованого чудовиська, яке спокійно споглядає зусилля випадкових персонажів щодо нової порції плоті та крові.
ганібал мені симпатичний. грехем мені симпатичний. їхня битва прадавня. георгій та змій. змій та георгій. змій, що зашіптує, шукає шляхи стання людиною, чуттєвості шкіри та тонкості емоцій, лише у йому доступний спосіб - поїдання улюблених. георгій, який гордо вривається у ворота підземного царства і там, вбиваючи змія, тріумфує.
але є ще одна історія про георгія, який стає змієм, бо звідки ще взятися змієві, драконові, як не із плоті та душі переможця?
світ, в якому триває війна ганібала та грехема - це мій світ, який справжніший. це дотики ночі, це відсутність певності та твердої матерії під ногами. це відсутність певності у афектиному батуті, який викидає при світлі дня до людей гнівом, любовю, радістю, злістю.


коли чутно мені подих ледь-живого нічного мене, то змій зовсім близько. душа моя прослизує крізь батут емоцій, не стрибаючи, а поглинаючись. і ще зовсім трохи, лише один крок.
до чого?