чи я випив

Коли ми медитуємо в групах, а іноді на індивідуальних заняттях, регулярно постає питання – чи можна вживати алкоголь у процесі практики медитації? Чи можна медитувати п’яним? Отже, моя відповідь.

Спершу вмикаємо відео із чоловіком, який буде пити за ваше здоров'я. Це теж бодгісатва, який бере на себе важкий тягар печінкою!

Одного разу я напився. Дуже сильно. Випив стільки, що голова крутилася, тіло не могло знайти собі місця. І ще тоді на біду (а це були студентські часи) захоплювався тантричною ідеєю, що свідомість не має обмежень і медитувати можна, а навіть слід у будь-якому стані, у будь-якому місці. Навіть краще, щоб тіло було у стані нарко-, алко- сп’яніння. У результаті у мене був дуже сильний досвід деперсоналізації: тіло залишилося внизу, сидячи у напівлотосі, а свідомість у цей час піднялася над тілом і закрутилася у вертольоті.

Не можу сказати, що цей досвід був для мене негативним – він був несподівано дивним. Після цього вирішив для себе, що краще не медитувати під алкоголем. Згодом прочитав наукові дослідження, що алкоголь і медитація працюють у зворотних напрямах, а тому це буде просто втрата часу і енергії. Тому коли я п’ю – я п’ю. А коли медитую – то медитую. І ці дві форми діяльності залишаються на різний час і простір.

Однак я наважуся і спробую піти наввипередки. За цим питанням про алкоголь мабуть постануть наступні, яке раніше ховалися або не дуже впевнено давали про себе знати.

• ·        Для чого медитація взагалі?
• ·        Чому я медитую?
• ·        Може варто просто напитися і все, а не сидіти і мучитися зі своїми емоціями, спогадами, спиною і колінами?

Медитації бувають різні, але переважна більшість із них ведуть у сторону до розвитку ясності свідомості, збалансованості, рівноваги, трохи більшого щастя, відчуття цілісності, зв’язку із людьми та світом. При цьому практики медитації потребують УСВІДОМЛЕНОСТІ. А отже сміливості зустріти переживання та стани, від яких зазвичай ми ховаємося або уникаємо. Медитації розвивають глибину, але також і свідомість, яка здатна цю глибину поступово засвоювати, інтегрувати, робити частиною свого творчого життя.

У цьому випадку алкоголь дає ефект протилежний – він дає нам АНЕСТЕЗІЮ від болю. Ми ніби вирубаємо світло, коли відбувається щось дуже важке. Алкоголь працює – він дає нам ЗАБУТТЯ, розчиняє наш біль, полегшує його на якийсь час. Однак фундаментально ми залишається у тому ж стані із усіма нашими монстрами.

Я так робив – пив, коли боліло. Думав, що втечу і не міг відірватися від переслідувачів, як у тому жахливому сні, коли хтось за вами женеться і ви лише втікаєте, неусвідомлено слухаючи основний інстинкт – страх, втеча від загрози, холодний піт, крики впродовж ночі.

Однак, коли я наважився і почав практикувати, то монстри стали не такими великими, спогади не такими сильними, а внутрішній суддя раптом не може мені нічого заподіяти. Одного разу я розвернувся у сні, усвідомлюючи процес і обійняв свого переслідувача. Після цього звісно виклики залишилися, але тепер я можу у них бути у стані свідомості, навіть якщо хвилі розривають, боляче б’ють, поглинають. Такі дні бувають і досі – я можу тоді лише лежати і ридати, давати можливість емоціям проростати як деревам крізь мене. І це відбувається у свідомості, у ясності сприйняття, а сам процес перетворюється на ще одну внутрішню містерію всесвіту. Мій біль – частина мого серця і мого життя. Мій страх – частина мене. Моя любов – живе у мені ж, а не десь в інших людях. У інших вона лише відображається, резонує і продовжується.

Для чого ти медитуєш? Можеш мені не писати, не казати нікому, але із собою слід бути чесним/чесною. Хочу, щоб було легше! Щоб не боліло! Щоб можна було жити із радістю, а не лише в депресивних станах! Щоб не плакати вночі! Щоб мати сили здійснювати свої мрії! Щоб відчути сенс у житті! Щоб повернути собі безпідставну, просту життєву здатність довіряти цьому світу! Щоб загоїти серце! Щоб прийняти смерть близької людини! Це чесні відповіді. І у цих відповідях ми не самі, бо навколо люди переживають схожі досвіди, власну ізольованість, загубленість, біль, втрату. Ми не самі і цей простий усвідомлений факт може згодом у процесі медитації допомогти стати ще сміливішою живою людиною. На мене летить цунамі із болю! Я тут і зі мною ще такі ж сміливі люди, які живі і дихають! Я тут і жодне цунамі не триває вічно! І навіть якщо вибє запобіжники від переживань, я зустріну цунамі зі сміливістю, із тихим голосом живого серця! Медитація – це я, це ти, це ми, які раптом усвідомлюють себе і безмір всесвіту навколо.

Іноді варто напитися. Іноді насамоті, а іноді з близькими друзями, які приймають вас у миті слабкості і в миті радості та сили. Але навіть випиваючи, будьте собою. Краще бути чесно п’яним, ніж брехливо медитуючим і ховатися за медитацією від життя. Якщо у вас булькає у животі - нехай чесно булькає. Якщо у вас живуть таргани у голові - нехай живуть. Їх не треба труїти, але примиритися варто. Дайте їм імена - так буде точно веселіше. 

До зустрічі на шляху. Я тут.

собаки мої вчителі

Там, де я живу і медитую, де читаю і сплю, живуть навколо люди і звірі. Ще прилітають сойка, сороки і синиці. Тут є кілька собак, голоси яких почав розрізняти, бо усі вони трохи різні, у дечому відрізняються. А ще голоси собак відрізняються у кожної інтонаціями: лінивий гавкіт, агресивний, наляканий, голодний, вечірні, післяобідній і нічний перегуки. За настроєм собаки можна відчути події, свідком яких вона стає. Якщо дати собі час, то гавкіт собак за вікном, під вікном і надвікном перетворюється у різні альбоми музики природи.

Це мій початковий курс. Собаки у мене інструктори. І зараз я їх спробую описати своїми словами.

Під вікном мешкають кане-корзо і френчі – один великий, а інший дрібненький. Коли великий гавкає (у нього є відведений час кожного дня для комунікації з балкону!), малий бігає поруч і теж долучається, однак не можу нічого побачити. Це урок підтримки, синхронності і командної гри. А ще тут значна сила довіри – кена корзо повідомляє меншому другу, що йде дуже смердючий дядько. А що як йде мала дитина? Серед собак довіра абсолютна.

Пес, який живе неподалік в особняку – зістарений інтелігент. Породи немає – рідня змішувала гени як тільки могла, але це не позбавляє особливого шарму цього барбоса. Він має смішні вуха, чорно-білий окрас. Коли він на ділянці своєї садиби, то перетворюється на акулу-пса. Однак його випускають регулярно прогулятися по району і він тоді дуже витончений, спокійний і ніколи не проявляє агресії до перехожих. Я з ним постійно вітаюся і поважаю. Цей пес вчить повазі, мудрості межі, мудрості агресії. Він вчить, що навіть собака без породи у світі собак займає своє поважне місце. Цей пес долучається до оркестру псів за кожної нагоди. Його гавкіт буває часто лінивим – так, ніби поруч десь господар і треба пояснити, чому варто годувати собаку.

Поруч за огорожею живе ще один «курдуплик» - ймовірно ягдтер’єр. Це такий малий припиндик, який видає найрізкіші частоти зі всіх псів району. Його видно лише з-під брами, але він звик до мого запаху, що вже не гавкає, але успішно компенсує це на усіх інших людях чи собаках. Він мене вчить тому, що габарити не мають значення. Якщо у вас достатньо сміливості, навіть величезний кабан не зможе зупинити вас на шляху до мрії! Але може зупинити звісно корм і хороші господарі, які з ніжністю постійно розмовляють із цією пискльою.

Є ще один кане-корзо, але його доля дещо сумна – він живе на третьому поверсі багатоповерхівки і лише з вікна може дозволити собі пізнавати світ. Ймовірно, це його не засмучує, бо собакам не характерно опускати руки – у них лапи. Це ще один урок: іноді у вас лапи, а іноді руки. І якщо руки опускаються, стає сумно – значить це теж заслуговує на повагу.

Собаки мене вчать кожного тижня, кожного дня. Вони показують мені мою злість, мою незахищеність від зовнішніх факторів, особливо під час медитації із людьми, які теж чують перегукування барбосів. Вони показують мені радість, з якою я їх зустрічаю, йдучи додому. З усіма треба вітатися – з собаками особливо. А ще із рослинами, які також вчать мене – але це вже наступна оповідь.

Хочу подякувати також своїм вчителям, з якими ми разом рухаємося у нашої подорожі різної тривалості та формату. Дуже ціную наші спільні зусилля, наші спільні сумніви, розчарування, сльози, сміх, невпевненість. Ціную навіть моменти самозасудження чи роздратованості – бо вони щирі. Хіба може бути щось краще, ніж щирість із собою та ватагою?

Отже, дякую Ані, Каті, Насті, Віталіку, Марії, Каті, Олені, Богдані, Ірі, Марії, Олі, Ані, Юлі, Віті, Андрію, Богдану, Дмитру, Марії, Мії, Олені, Насті, Яркові. Ви мої вчителі і про вас напишу окремо історію, коли настане відповідний час.