Випадковий запах, звук, інтонація та відтінок. Щойно був у реальності конкретного дня, дати, ранку і відчуттів пробудження у стандартній втомі/енергійності/радості/напівдрімоти, а наступної миті
І я знову сиджу в осінній день на лавці і читаю комікси, які мені подарував дядько. Це Торгал - супергерой майже Конан Варвар. А ще "Битва за планету". Обидва комікси польською мовою і чарують чимось невідомим. Чимось, що згодом втратилося у школі.
Потім мій перший клас і "Гіперболоїд інженера Гаріна". В голові зірки, космос, винаходи і безлюдні планети, а тіло кожного буднього дня потрапляє за парту.
Розрив.
Ще трохи снігу і всі спогади вкриваються музикою. Всі спогади блищать, немов скельця великої сітки, діаманти Індри. І в цій великій сітці моя свідомість відблискує нескінченною перспективою, разом із вовками та сяйвом Осіріса.
Монохромна картинка. Геометрія, що вкриває світ неправильною перспективою і відтінками.
Сонце світить навпаки, висвітлюючи тіні, затемнюючи поверхні.
А десь поміж розривами, поміж шумом хвиль, ударами води о каміння, пережитими розчаруваннями, гнівом, радістю, серцебиттям-не-в-такт, крижаними ногами на снігу, волоссям на вітрі, здоровими легенями, слизькими руками та нігтями по стіні..
Ховається ще не одна загадка, ще не одна відповідь, ще не одна зима і зорі, які падають на поверхню білої перини богів.
Спіть спокійно. Сьогодні особлива ніч. Мільярдний раз ця ніч принесе спокій та тишу аж до самої глибини океану.
розрив.
І зараз душа пронизана настроєм із дитинства, яке ніколи не повернеться повністю, лише уламками.
Ось ця музика = розрив.
Уламки. Уламки. Фрагменти мозаїки. Щойно я був у Львові, у настрої першого снігу, а вже за мить: у Норвегії, потім у дитинстві на Волині. Село, зорі, ніч, кучугури снігу і очі вовків у Поліссі Позамежжі. Очі вовків, яких більше немає. Душа вишивається цими очима, вона наповнена їхнім блиском, страхом і голодом.
Потім знову Львів. Друзі. Серце відігрілося.
Потім стрибок у каламутну воду калабані зі хлопцями після великої зливи. Потім стрибок із 2 поверху новобудови у пісок.
Потім Ісландія.
Трохи Африки. І я камінь. У воді, де плавають крокодили. І на човні пливе Осіріс. Він співає про свою смерть і воскресіння.
І я знову сиджу в осінній день на лавці і читаю комікси, які мені подарував дядько. Це Торгал - супергерой майже Конан Варвар. А ще "Битва за планету". Обидва комікси польською мовою і чарують чимось невідомим. Чимось, що згодом втратилося у школі.Потім мій перший клас і "Гіперболоїд інженера Гаріна". В голові зірки, космос, винаходи і безлюдні планети, а тіло кожного буднього дня потрапляє за парту.
Розрив.
Ще трохи снігу і всі спогади вкриваються музикою. Всі спогади блищать, немов скельця великої сітки, діаманти Індри. І в цій великій сітці моя свідомість відблискує нескінченною перспективою, разом із вовками та сяйвом Осіріса.
Монохромна картинка. Геометрія, що вкриває світ неправильною перспективою і відтінками.
Сонце світить навпаки, висвітлюючи тіні, затемнюючи поверхні.
А десь поміж розривами, поміж шумом хвиль, ударами води о каміння, пережитими розчаруваннями, гнівом, радістю, серцебиттям-не-в-такт, крижаними ногами на снігу, волоссям на вітрі, здоровими легенями, слизькими руками та нігтями по стіні..
Ховається ще не одна загадка, ще не одна відповідь, ще не одна зима і зорі, які падають на поверхню білої перини богів.
Спіть спокійно. Сьогодні особлива ніч. Мільярдний раз ця ніч принесе спокій та тишу аж до самої глибини океану.
