Звуки зими. Душа наповнена
водами замерзлими, під кригою якої зароджується і вирує нове життя. Ще один
етап почався і ще одне коло в мандалі життя намальоване. Коли прийде час, вітер
все рознесе кольоровий пилок і не залишиться нічого, навіть відтінку спогадів.
Лише вода і крига
в очікуванні весни.
Вчора в мене був
дуже важливий момент в житті. Ми завершили із 14 учасниками курс із буддології.
Було вручено дипломи, диски із записами вправ і ми їли тортик зі згущеним
молоком. Завдяки цим заняттям зумів побачити обриси наступного кола мандали –
це робота із людьми, довіра їм тих речей, які дуже довго тримав лише для себе. Дивно,
але чим більше віддаю, тим сильнішим стаю, а розуміння самого себе стає глибшим
і ширшим. Ці 14 учасників зробили для мене більше, ніж я для них. Просто вони
не знають про це.
Вишивка Ісуса йде
дуже важко. З кожним вишитим хрестиком все важче, ніби камінь важчає. Ніби через
голку витікає сила, кров і життя. Воно все перетікає в полотно. Коли вишиваю цю
картину, мене стає менше, там мало, що лише вітру залишається подути і мене не
стане.
Марина в Мексиці,
на іншій половині півкулі. Але я її чую. Свою аніму.
Аєнгар, один із вчителів йоги казав, що в йозі найважче - це розгорнути килимок і сісти займатися.
в мене схожа річ. чим ближче до зими, тим сильнішає внутрішній спротив робити будь-що: ходити на заняття, думати, писати, формувати речення взагалі зі слів.. ще важче розуміти іноді людей. і взагалі неймовірно важко просто спокійно хворіти, коли настає для цього час.
зі мною стався бронхіт. це коли запалення після якогось вірусу і воно перебиває дихання+говоріння+співання. голос надрубано висихає. хочеться іноді сказати щось приємне людині, а голосу немає. і коли змушений переказувати це ще раз, то зникає сила повторювати ще раз і ще раз. мені потрібно було лежати вдома, пити чаї і вживати антибіотики, але ж.. на роботі якраз почалися заліки. і майже кожного дня змушений був виходити на вулицю, вдихати обпалююче холодне повітря, відчувати як стає гірше. хворіти також треба мати сили і вольовитість. якщо не заради себе, то хоча би заради близьких людей.
є одне заняття, яке мене надихає все більше. це групові заняття медитацією. в цій сфері чую ніби це моє місце на цій планеті. можливо саме цим слід займатися більше часу, шукати якісь інші варіанти і приміщення, людей і організовувати фінансовий фундамент.. наразі подобається дуже та група людей, яких я знаю і які не ставлять між мною і собою гроші.
медитація і усвідомлення не заради грошей робиться і успіху в бізнесі. це робиться для того, щоб не забувати про Шлях.
зустрів сьогодні крішнаїта на вулиці. і мені було з ним приємно розмовляти той короткий фрагмент дороги на роботу. є люди, які не ображаються і не гніваються, коли їм кажеш - "є багато шляхів, люди їх обирають за різними вподобаннями і причинами, але ці шляхи всеодно зливаються в один великий Шлях". і немає ж різниці, чи конфесії різні. якщо людина шукає, то це одразу ж відчувається. якщо ж людина перешкоджає, гнівається і переконує у СВОЇЙ правоті, тоді це відсутність орієнтиру, невпевненість і неготовність пожертвувати. нехай хтось інший жертвує, але не "Я".
в такі дні відчуваю себе неповносправним, бо маю роботу, яка мені подобається, але всередині душі все більше чую, що сам спосіб організації системи, розтирання особистості студента і викладача паперами та абсурдальністю - це неживе щось. ніби моя душа відчужує все сильніше певні частини себе, оскільки розум відмовляється визнавати - щось слід міняти і рішуче.
але що саме?
