починаємо медитувати: мотивація

Медитація. Медитації. Буддизм, індуїзм, християнство. Езотерика. Нью Ейдж. Ошо. Крішнамутрі. Садгуру. Стільки нових слів, старих слів, забутих і пригаданих. Стільки проблем одразу з’являється – технічних, світоглядних, практичних, ціннісних, мотиваційних.

Мій мозок любить гратися в ігри і твій мозок це любить – розбирати, аналізувати, класифікувати, відволікатися на купу дурниць, а до суттєвого ставитися із халатністю. Мій мозок любить лінуватися та ігнорувати щось важливе, але ми з ним спілкуємося, йдемо на компроміси і тепер, в основному, я вчу його, треную робити зміни у звичній поведінці, робити звичкою хороші речі, сприятливу поведінку для мого і його щастя. Для щастя тіла, психіки, розуму та людей, які мають зі мною справи.

Ключовим словом для мене на початку практики було «мотивація». В основі мотивації Ігоря років 12-ти лежало прагнення вижити, зберегти себе у критично важких обставинах. Коли ця мотивація була здійснена, я збагнув за багато років, що можу бути щасливим – і не боюся про це сказати чи написати. Усі люди хочуть бути щасливими, усі живі істоти прагнуть цього. І як це не дивно, але стан щастя, переживання щасливості не потребує зовнішніх факторів. Воно може бути розототожненим із конкретним предметом, грошима чи людьми. Ми можемо переживати щастя безпосередньо і просто так.

Коли нам не страшно, ніщо не загрожує, не болить сильно в тілі або в серці, коли розум більш менш спокійний, визначення мотивації для себе не є радикальною потребою. Я чув різні варіанти: хочу більше спокою, кращої продуктивності, рівноваги, стресостійкості, кайфу, задоволення від життя тощо. Але найцікавіше починається в людині, коли вона знає, що їй страшно, що їй болить, із чим вона не «справляється», де заховані монстри всередині неї. Тоді мотивація сильна, термінова, дійсно нагальна – це, по-суті, «копняк під зад», яким нагороджує нас життя.

Почни із мотивації. Спитайся у себе – чого я хочу досягти? Із чим я хочу справлятися краще? Що я очікую від практики медитації? І спрости, викресли із довжелезних списків своїх потреб щось не надто термінове, залиш ядро – одну-дві речі, одну-дві справи. Цього буде достатньо, щоб зупинити кровотечу, біль, складні переживання і відновити легкі потоки простої радості. Навіть ці прості речі можуть стати найскладнішим викликом за життя.

Коли у мене питаються щодо мотивації роботи із іншими людьми, у мене бувають різні варіанти відповідей із відтінками гумору або серйозності. Однак, простіше кажучи: якщо мені це допомогло, сподіваюся, допоможе іншим відчути у собі трохи більше потрібного їм по-справжньому. Трохи більше радості, трохи більше спокою, трохи легше підніматися зранку і не надто тривожно засинати вночі. Крок за кроком.

моя учителька – шерстяна ковдра

Іноді зима приходить весною. Холодно стає, тіло втомлене і перегрівається. Тоді я лягаю частіше спати, бо вставати буває дуже важко – сил немає. Взагалі бути слабким – це дарунок долі, дарунок життя мені. Я дозволяю собі бути слабким, відкритим усім буревіям, присутності кожної миті дихання посеред ріки життя.

Мої друзі і любов подарували на день народження шерстяну ковдру. Вони ще не знали, що саме вона стає для мене вчителькою, наставницею і простою книгою буття, написаною шерстинами.

Отже, мої уроки від ковдри:

1) навіть найулюбленіші речі мають здатність поступово зникати, розсипатися, розлітатися по кімнаті шерстинами і порохом;

2) мить, коли ми можемо бути разом – найчудовіше чудо життя;

3) у мене є щит тепла, за яким можна зустріти ще не одну зиму;

4) навіть на поверхні ковдри можна побачити цілі всесвіти, пустелі, океани – треба лише уважно медитувати;

5) щастя у простих речах;

6) ходити вдома у шерстяній ковдрі - стильно і не для інстаграму.

Прості речі для простої радості. Усе міняється і з часом зникає, але саме зараз, у цю коротку мить ми можемо бути вдячними за присутність, за дотики і тепло.

Сумую. Дякую. Радію!