Wires around the world

Звуки зими. Душа наповнена водами замерзлими, під кригою якої зароджується і вирує нове життя. Ще один етап почався і ще одне коло в мандалі життя намальоване. Коли прийде час, вітер все рознесе кольоровий пилок і не залишиться нічого, навіть відтінку спогадів.

Лише вода і крига в очікуванні весни.

Вчора в мене був дуже важливий момент в житті. Ми завершили із 14 учасниками курс із буддології. Було вручено дипломи, диски із записами вправ і ми їли тортик зі згущеним молоком. Завдяки цим заняттям зумів побачити обриси наступного кола мандали – це робота із людьми, довіра їм тих речей, які дуже довго тримав лише для себе. Дивно, але чим більше віддаю, тим сильнішим стаю, а розуміння самого себе стає глибшим і ширшим. Ці 14 учасників зробили для мене більше, ніж я для них. Просто вони не знають про це.

Вишивка Ісуса йде дуже важко. З кожним вишитим хрестиком все важче, ніби камінь важчає. Ніби через голку витікає сила, кров і життя. Воно все перетікає в полотно. Коли вишиваю цю картину, мене стає менше, там мало, що лише вітру залишається подути і мене не стане.

Марина в Мексиці, на іншій половині півкулі. Але я її чую. Свою аніму.

джаст дей

Аєнгар, один із вчителів йоги казав, що в йозі найважче - це розгорнути килимок і сісти займатися.
в мене схожа річ. чим ближче до зими, тим сильнішає внутрішній спротив робити будь-що: ходити на заняття, думати, писати, формувати речення взагалі зі слів.. ще важче розуміти іноді людей. і взагалі неймовірно важко просто спокійно хворіти, коли настає для цього час.
зі мною стався бронхіт. це коли запалення після якогось вірусу і воно перебиває дихання+говоріння+співання. голос надрубано висихає. хочеться іноді сказати щось приємне людині, а голосу немає. і коли змушений переказувати це ще раз, то зникає сила повторювати ще раз і ще раз. мені потрібно було лежати вдома, пити чаї і вживати антибіотики, але ж.. на роботі якраз почалися заліки. і майже кожного дня змушений був виходити на вулицю, вдихати обпалююче холодне повітря, відчувати як стає гірше. хворіти також треба мати сили і вольовитість. якщо не заради себе, то хоча би заради близьких людей.

є одне заняття, яке мене надихає все більше. це групові заняття медитацією. в цій сфері чую ніби це моє місце на цій планеті. можливо саме цим слід займатися більше часу, шукати якісь інші варіанти і приміщення, людей і організовувати фінансовий фундамент.. наразі подобається дуже та група людей, яких я знаю і які не ставлять між мною і собою гроші.
медитація і усвідомлення не заради грошей робиться і успіху в бізнесі. це робиться для того, щоб не забувати про Шлях.

зустрів сьогодні крішнаїта на вулиці. і мені було з ним приємно розмовляти той короткий фрагмент дороги на роботу. є люди, які не ображаються і не гніваються, коли їм кажеш - "є багато шляхів, люди їх обирають за різними вподобаннями і причинами, але ці шляхи всеодно зливаються в один великий Шлях". і немає ж різниці, чи конфесії різні. якщо людина шукає, то це одразу ж відчувається. якщо ж людина перешкоджає, гнівається і переконує у СВОЇЙ правоті, тоді це відсутність орієнтиру, невпевненість і неготовність пожертвувати. нехай хтось інший жертвує, але не "Я".

в такі дні відчуваю себе неповносправним, бо маю роботу, яка мені подобається, але всередині душі все більше чую, що сам спосіб організації системи, розтирання особистості студента і викладача паперами та абсурдальністю - це неживе щось. ніби моя душа відчужує все сильніше певні частини себе, оскільки розум відмовляється визнавати - щось слід міняти і рішуче.
але що саме?

дракон

емпатія. дракони. безсилля. сльози.
і ще багато слів в один рядок, які не можуть скластися в текст.

просто мій дракон полетів і не повернувся. 

зомбі

відбулася моя лекція про зомбі. це із тої серії, яка мені особисто дуже близька - страхіття, жахи, смерть, апокаліпсис, фантастика, наука, філософія, проблеми свідомості.
стаття буду переписувати, бо коли її реалізував у розмовній формі, вона виявилася нудною. лекція вийшла цікавішою і все одразу впорядкувала в голові. плюс ще картинки. плюс ще слухачі, які реагують. не думав, що скажу це колись навіть самому собі, але люди цікаві. тобто коли люди дотичні до якоїсь теми і їм вона також близька, то їхня присутність посилює ефект. завдяки цим людям дізнаюся про нові книжки і пошук продовжується. моя книга вічності відкривається у випадкових фразах.

люди цікаві також, коли медитують разом. це створення свого "поля", де ключові слова зливаються в один ряд. це те, що мені нагадує Шлях до істини. точніше, чую якраз цей Шлях в людях, які оточують мене в моменти відкриттів.
майже всі лекції стають кроком на цьому Шляху. якщо є хоча би одна пара вух, яка слухає і чує. якщо є хоча би одна пара очей, в яких можна побачити відблиск із глибини - там мені підморгує вічність, там істина і світло. можливо це дуже прагматично - шукати світло в інших, але чим далі - тим більше помічаю, що світло розливається у всіх феноменах, у всіх формах, незалежно від уявлень окремих голів. і моєї також.
за це величезне дякую людині, в чиїх очах і вчинках Шлях пробивається немов крізь асфальт. це Марина. вона стає мною, а я стаю нею. вона показує мені світло там, де я заблукав. сподіваюся, що іноді з мене також якась користь є. якби не вона, то слова не спліталися би із глибини, не виростали наверх і не хотіли бути почутими.
ще я думаю про смерть. відчуваю її. заплющую очі і чую як крізь клітини життя, проростає оця вічність. звідти формується мандала і туди вона згортається. це треба багато часу, щоб це нарешті побачити всередині себе.
і після цього я став спокійним. мої слова стали повільнішими, а думки немов листки восени.

John Constantine from Liverpool

Кіану Рівз хороший актор. Він знімався у фільмах, які багатьом і мені також подобаються. Це і кібер-панківський «Мнемонік», і «Матриця», і «Маленький Будда», і «Scanner Darkly».. Одним із крутих фільмів був «Константин». З ролі в цьому фільмі образ самого персонажа змінився і фани хочуть бачити цього героя лише втіленого Кіаном Рівзом.

Але це не чесно. Недавно вийшов серіал «Константин», де герой більше схожий на коміксівського, де він не чорнявий, не дуже високий, не «няшка», а такий собі «Стінг» із «Дюни» - неврівноважений, хитрий, амбіційний, нервовий, його вчинки завдають болю багатьох навколишнім людям, найближчим персонажу. 

В коміксі мало екшену в голівудівському значенні, але там багато окультних елементів, тонких натяків, екзистенційної філософії і духу Нью-Ейджу. Там є екологічна проблематика, пошук виходів у інші реальності та звичайні людські стосунки.

Персонаж серіалу може не подобатися багатьом фанатам фільму, але він ближчий до коміксу, а отже до первообразу, а отже слід змиритися із тим, що голівуд дуже сильно міняє для комерційності. Романтичність коміксівського персонажа – темна, руйнівна, драматична. Сам герой – майже жива людина, яка змушена адаптуватися до зовсім інших умов. Це не мачо непереможний, а дуже сумний жартівник, чиї жарти часом ведуть його до поразки. Він падає обличчям в болото і це робить його ближчим до читачів.

Кіану Рівз – це романтизований образ голівудівського месії із надприродними здібностями. Він ходить із магічною зброєю, розфігарюючи усіх демонів та ангелів. Це класний образ, але він інший. І якщо буде друга частина фільму, обов’язково піду разом із Мариною та іншими друзями.

Але це не Ліверпуль. 

Спалювання книжок

Існує один метод спалювання книжок, який можна використовувати будь-кому. І це є незаконним методом хіба з точки зору інституцій влади, контролюючих інстанцій.

Це метод спалювання книжок свідомістю. Ви читаєте і спалюючи книжку, вдихаєте її всередину своєї душі. Потім трансформуєте змісти і переводите їх у площину духу чи свідомості. Відтоді ви стали іншим, книжка стала іншим. При цьому страждає лише те, що заслуговує на минуле, на смерть і зникнення. Це попередня шкіра, думки і переконання.

Якщо звісно ця книга є дійсно важливою. Бо існують такі, що як недоношені звірята бігають поміж ніг і кричать в рупори реклами – СПАЛИ МЕНЕ! ВБИЙ МЕНЕ!!

Таких книжок купа в ларьках, де поруч із ручками, скрепками та газетами можна побачити ще сємкі, кіндер-сюрпризи та зубочистки.

Метод спалювання книжок свідомістю звісно спричинить незручності. Ваша свідомість буде розширюватися за рахунок інших територій. Ваша пам'ять буде розвиватися і не так легко буде поставити в якийсь темний куток спогад з минулого. Ваше мислення буде оживлюватися, а отже аналізувати речі, які раніше були на периферії. І нарешті ви почнете помічати багато невидимих феноменів. Наприклад відсутність логіки та абсурдність буття.

А ще – відсутність сенсу життя. Справжнього.

Тому читайте книжки. Читайте і спалюйте паперові, електронні, вигадані і ще ненаписані.

П.С. до позитивних моментів слід долучити – краще засинання після читання книжки. Навіть жахіття на папері сприяють оздоровленню. Бо після кожної хвороби організм стає сильнішим. 

японці

за що люблю японців. за те, що вони як інопланетяни, країна інопланетян, які прилетіли до нас, оселилися разом зі своїми богами і духами.
японці - це відблиск цієї іншої реальності, іншого паралельного світу до того, в якому зараз проживаю. але це не обмежує зрештою мрії, бо мрії і фантазія не мають обмежень.
ноги-руки мають. фантазія ні.

all the vampires

в паралельному світі, де перемогли монстри, а не люди, вампіри і зомбі ходять до своїх жерців для екзорцизму від людського духу.
уявний діалог:
- бартоломеуше, що з тобою? ти знову почав проявляти глупоту і заздрість.. після стількох століть життя..
- мабуть знову варто сходити до жерця. 

Дати уточнено!

блог - це така вєщ, яку не пойняти, якщо не писати хоча би по сторінці вдень і виписувати думки, які пролітають під час крокування чи катання. 

наважився знову відновити блогування, бо є багато спогадів і актуальних речей, фіксація яких дозволить трохи впорядкувати час, простір і побачити трохи більше, ніж лише спалювання живих клітин організму. 

кілька загальних речей, про які давно пора було написати.. 

1) минуловеснева лекція про "філософські ідеї у фантастичних блокбастерах" у бічному приміщенні "Театру юного глядача" для мене стала творчим проривом. там я зумів вивести на публіку ідеї, які не просто набули втілення у вухах та мізках слухачів, але й повернули віру у фантазування, мрії та іншу реальність. це та реальність, до якої я з дитинства прагнув і дивувався, чому дорослі відкидають її. хоча в якийсь момент життя також вчинив - подумав, що належу до числа "дорослих і респектабельних". хах. і тут же згадав 

теза, антитеза, синтез. дитинство, дорослішання, органічність. 

2) на тій же лекції пообіцяв своїх слухачам прочитати лекцію про зомбі. швидш за все вона відбудеться. і можливо навіть десь у 10-их числах листопада. це можливо буде в арт-ключі, але в контексті останніх подій ніколи не можна бути впевненим у місці та часі. 

3) був губерт у гостях. він приїхав сюди в пошуках мрійників від філософії, які готові до наукової співпраці та обміну ідеями. і прочитав лекцію про штучний інтелект. лекцію переклад я, звісно довільно, інтерпретуючи і багато чого не до кінця перекладаючи, але досвід був цікавим. сумним було інше - навіть при інформування про цю подію за 3 місяці нашу систему, вона всеодно в останній момент обмежиться лише фотографуванням і статтею на сайті університету. хоча там багато було обіцяно, зокрема гостей із математичних спеціальностей, перекладача, проектор, аудиторію і час. 

і знаєте що? все міняється за кілька хвилин до початку лекції - аудиторія інша, проектор не вмикається, ноутбука немає, точніше він є, але немає виходу на відео-карту, а на іншому ноуті просто немає нової операційної системи. відповідно.. лекція пройшла і фото з неї можна навіть побачити. але ніхто не зможе передати стан розгубленості, який вкотре доводить - краще мати справи у сфері приватній, безоплатно, але люди прийдуть і їм буде цікаво і справа ніколи не в грошах, чи звіті по науковій праці і ТЕДЕІТЕПЕ. 

4) стосовно ініціатив, то найкращим досвідом наразі для мене є лекційний курс із буддології, який читаю в чаївні Макоча. це дуже хороше місце, відповідне для малої групи, в яку записалися лише ті, кому це дійсно цікаво. окрім лекцій ми займаємося освоєнням основних медитативних методик і в результаті - спокійні, усміхнені обличчя, а не роздратовані очікувачі заліку із дисципліни на вибір, де ніхто нічого не вибирає. 

5) серед моїх студентів є багато моїх майбутніх друзів.. точніше, враховуючи мою мізантропію.. добрих знайомих. але також серед студентів є багато негідників. Марина каже, що це система їх так міняє. але це в природі людини - бути егоїстичною, прагнути вигоди лише собі і справедливості лише стосовно себе. не здивуюся, якщо цього семестру знову появляться прохачі від інших кафедр, де "колеги" згадають про моє існування. і будуть: "то така хороша, золота, талановита дитина, але цього семестру всьо дуже важко і цій дитині треба дуже багато - високу оцінку, бо вона така хороша, золота, талановита". я дав собі слово не вживати у текстах слова на літеру "М.", бо його вже успішно запатентували у владі, ЗМІ і всі, хто діє всупереч ідеалам, яким події "М." були присвячені. 

хтось скаже - колись їм це вернеться - пробач і постав! а я скажу - це талон №2 вже і тут - в кінці цього семестру. 

20 years amnesia

20 років тому я втратив дуже важливу для свого життя людину. Це був мій дядько. Фактично цей чоловік замінив мені батька і подарував багато речей, за які йому дуже вдячний і без яких не був би зараз собою. Це те ядро, яке в мені найсильніше протистоїть усім бурям зовнішнього і проваллям внутрішнього світів.

Завдяки йому я зайнявся йогою у 12 років, перечитав перші книжки по класичній індійській філософії у 7 класі школи, дізнався про фантастику і вперше почав читати саме цю літературу. Це він мені подарував комікси про Торгала і ще кілька випусків інших хороших польською мовою. Це він віддав мені кілька касет, на яких було записано купу класної поп-музики і там трапилася мені Нірвана. Зрештою, саме він дав мені книгу, яка вперше в мене викликала критичні зауваження – це був цикл оповідань «Берсеркер» Саберхагена. Після Бредбері ця книга явно не вражала і я йому про це відверто сказав, чим, пам’ятаю, потішив. Мені ж тоді було 8 років тільки.

А за два роки після цього він помер від пухлини мозку. Лише цього літа із запізненням на 1 день я побував на його могилі і відпустив. Через 20 років після того сумного літа, коли мене забрали з дому на період його поховання і я був у військовій частині в пітомніку із собаками та їжаками. Тільки 20 років по тому я його зміг відпустити. І прийняти себе таким, яким є. Написати про це зумів тільки за два тижні, коли і ця інформація дійшла до мозку.

Життя дуже хороше. Навіть при купі поганого, в ньому завжди є якась світла штука, яка переверне день, змінить світ і запалить зранку сонце. І не треба для цього приносити людські жертви.  

lunar corona

коронований місяць, який перемагає на половину доби і половину року. король півночі без престолу. немов око, що дивиться з океану наверху, піднімається назустріч і  розсіює пітьму.

в астрономії залишається живою алхімія, вона нікуди не дівалася. можливо зникли із реклам слова про сакральний зміст небесних написів, слова перестали розумітися, але алхімія триває, доки залишатиметься останній мрійник.
підніміть очі вночі, подивіться в око океану небес.
за що я люблю фантастику, лема, урсулу ле гуін, герберта, лукаса, бредбері - це за натхнення. стільки всього відбувається нагорі, чого погляд, спрямований вниз або на рекламні білборди, не бачить. там, далеко нагорі або глибоко внизу, відбуваються битви ангелів, демонів, космічних кораблів, підводних човнів, літають цепеліни і пірнають у вічність човни багатьох немо.

там очі знаходять все, що душу заспокоює, робить щасливою і звільняє від переконання, що все вже зважено і всьому написано долю його. алхімія і фантастика - це речі одного порядку для мене, бо зливаються як річки всередині, додаючи кожна свій відтінок воді життя. (чи смерті?) алхімія веде до змія внизу і зустрічі з ним. фантастика веде до зірок і зустрічі із демоном вжахання. алхімія робить душу іншою, спалюючи її та розсіюючи попіл понад воду. фантастика - населяє душу новим змістом, якого не зможе додати жодна медіатехнологія.
тому я маю надію на людство. тому, навіть відчуваючи усі ці роки свідомості свою прибульність сюди, надіюся на цю здатність людську бачити і чути зірки нагорі, прагнути глибин океану і насправді - лише пізнати душу свою. побачити в ній відблиск коронованого місяця чи коронованого сонця. що є двома очима Непізнаного.

creatio ex mandala

Нюрнберзькі хроніки як вільний переказ Біблії (15 ст.). https://en.wikipedia.org/wiki/Nuremberg_Chronicle
і тут алхімічні експерименти.

ніч

коли дивлюся в око, що рисую кожного разу на початку картини, відчуваю як ніч заповнює душу.
відчуваю як ніч вже заповнила душу і лише моя думка наздоганяє цей факт. свідомість лише каже: ніч настала, око проковтнуло нас. мене і мою свідомість.
в якийсь момент після занурення всередину, вглиб того ока ночі, яке є нічим іншим як глибиною душі, емоції стають зовсім іншими. це немов ледьвідчутне тремтіння повітря у печері, і за цим тремтінням можна здогадатися, що десь вище є ще дихаючі легені та спляча свідомість світла. мої емоції стають настільки тонкими, немов життя майже обірване зависає уривками над океаном ночі.

у цю мить я живу у світі ганібала та грехема. це світ ластморда та бексінскі. це також мій світ, де ніч панує повністю, занурюючи головою усіх закатованих пошукачів істини та правди. немає тут правди, бо ніколи не було брехні. немає тут добра, бо зла не було, воно ще не народилося і змій підводний лише клітина у пітьмі, клітина життя, що вибухнути не встигло.

у цій ночі душа моя відпочиває. тут немає шкрябання стінок черепу страхітливими емоціями зовнішнього світу, де кров жертовна проливається вже відкрито, а натовп нехотячи скидає маски пристойності та здорового глузду.
ціна здорового глузду в цей час земного граду - 0.
там, де в нулі моєму починається ніч, в нулі натовпу зароджується день. новий день загодованого чудовиська, яке спокійно споглядає зусилля випадкових персонажів щодо нової порції плоті та крові.
ганібал мені симпатичний. грехем мені симпатичний. їхня битва прадавня. георгій та змій. змій та георгій. змій, що зашіптує, шукає шляхи стання людиною, чуттєвості шкіри та тонкості емоцій, лише у йому доступний спосіб - поїдання улюблених. георгій, який гордо вривається у ворота підземного царства і там, вбиваючи змія, тріумфує.
але є ще одна історія про георгія, який стає змієм, бо звідки ще взятися змієві, драконові, як не із плоті та душі переможця?
світ, в якому триває війна ганібала та грехема - це мій світ, який справжніший. це дотики ночі, це відсутність певності та твердої матерії під ногами. це відсутність певності у афектиному батуті, який викидає при світлі дня до людей гнівом, любовю, радістю, злістю.


коли чутно мені подих ледь-живого нічного мене, то змій зовсім близько. душа моя прослизує крізь батут емоцій, не стрибаючи, а поглинаючись. і ще зовсім трохи, лише один крок.
до чого?