І потвори успадкують Землю (And The Monsters Inherit The Earth)

http://beinart.org/chet-zar-monsters-inherit-earth-2/

Автор - Carrie Ann Baade

Взято із - “Black Magick: The Art of Chet Zar” by beinArt Publishing.

Чи заплющували ви очі під час перегляду жахіть? Чи вмикаєте на повтор вжахаючу сцену знову і знову, вішаєте постер із невимовним жахіттям у своїй спальні і живете із ним? Якщо ви вслухаєтеся у дзенькіт кігтів і крапання отрути і не заплющуєте очей, коли зазвичай людина сахається, то отримуєте можливість досліджувати феноменальне. Улюбленими суб’єктами Чета Зара є ті, котрих ми уникаємо. Його роботи поєднують усвідомлення аутсайдера і уміння традиційного митця. Пробуджуючи глядача для польоту і захвату, Зар віддає верховенство власному несвідомому у малюванні нешаблонних портретів монстрів.

Історично склалося, що функцією портрету було підкреслити статус зображуваної людини і максимально вшанувати її. Зар розвиває цей старий формат для підкреслення статусу тих, хто з’являється в кульмінації фільму жахів, виводячи цих потвор на новий рівень ієрархічної важливості. Джоана Вудал пояснює довготривалу роль портретів: raison d’etre цих картин була репрезентація сидячих перед художником як достойних любові, честі, поваги і авторитету. Це робилося не для контрасту між реальністю і ідеальним, але для втілення священної цінності в якості остаточної, постійної дійсності.

То що ж стається, коли симетрія, гладка шкіра і блискуче волосся усуваються із зображуваного і редукуються до жил? Коли усі ознаки людського класу, раси і краси відмиваються, чи є це більш автентичною чистотою у потворності? Навіть із порожніми очницями, ми можемо вловлювати порухи емоцій. У спробах збагнути, що саме він малює, Зар запитує, чи ці портрети були людьми без масок, чи вони були частинками його власної особистості. Він пояснює, «Вони потворні і страшні, однак вони мають у собі й певний сорт невинності. І це є тим дійсно нашим людським. Ви є потворними, смердючими, жорстокими тваринами, і водночас маємо у собі цю невинність, пов’язану із фактом усвідомлення власної смертності».

Це очевидна істина, відображена у Дивному Рибаку (The Strange Fisherman), чиї очі зосереджені на нанизаному на гачок хробаку: його обличчя скривлене страхом втрати найменшого життя.

Одним із наймиліших картин є М’яке Місце (Soft Spot).

Тепла освітленість суб’єкта крізь напівпрозору імпріматуру, яка перетікає у тихий сміх. Його сором’язлива освітленість змушує вас запитуватися щодо хихикання, прихованого за рукою.

У картині Зара, ми бачимо нашу людяність, маніфестовану завдяки прояву ніжності всупереч наявним виразкам, доведеним до висихання. Він не малює неживі маски для Хеловіну. Він малює обличчя за нашими масками, що відображають внутрішню істину щодо нас самих. Ці потвори – наші, оскільки створені в глибинах нашої душі або є тим людським, що залишається після знищення знайомого нам життя.

В портретах персоніфіковано наші найглибші культурні страхи: війна, хаос і руйнування – пост апокаліптична реальність, якою вона буде після «кінця» світу. Зар схоплює розпад нашої цивілізації: «Расизм, фанатизм, ненависть, релігійний страх, стальний кулак прямолінійного (спрощеного) мислення сприяють розпаду нашого суспільства. Смерть наших негативних і страхітливих «я» несе позитивний меседж». 

Лиходії Зара виникають після кризи для життя у пустелях, непридатних для існування добре зачесаних, міських споживачів. Новий вид живих істот з’являється в «Чорній Магії» та «Подвійному ударі» (Double Whammy); це портрети темних убивць у газових масках із пістолетами, з яких ще виходить дим. Ці персонажі вже зіткнулися із невблаганністю нового способу життя. Їхні обличчя поєднані газовими масками, які захищають носіїв від токсичних газів чи небезпечних речовин. Маски замінюють шкіру обличчя, а засклені віконця – очі. Ці фігури репрезентують месників, тих, хто залишився живим, або убивць. Вони втілюють собою нагадування про закинутість та важке життя на Старому Заході, про давно вигорілий пейзаж, який належить Америці тих днів, коли щойно поставала її доля.

Найпомітнішим у цій групі картин є зображення Батька Апокаліпсиса (Father Apocalypse). Якщо Мати Природа «фокусується на плеканні життя і підтримуючих аспектів природи», то Батько є її протилежністю: безсмертний, озброєний головоріз із постапокаліптичного світу темних вестернів. Порівняйте це із нашою відповідальністю за нашу планету і з нашим здоров’ям… якої шкоди ми завдаємо нашій планеті, коли заповнюємо наші автівки? Коли прокинеться рак через паління цигарок? Це втілення наших найгірших рішень, що ховаються у тінях. В есе Джефрі Джерома Коена «Культура Потвор (Сім тез)» висловлюється думка, що потвори є похідним продуктом культури, який є відображає нас, лякає і змушує уникати. Саме слово «потвора» (лат. Monstrum) означає прикмету або ознаку і походить від дієслова «monere» - попереджувати. Потвори Зара – це виведена назовні криза нашого культурного декадансу. Вони є показниками нашої майбутньої розплати. Хтось може спекулювати з приводу того, що справжніми потворами є люди, однак ці істоти є виразниками нашого внутрішньої занепокоєності.

Потвори тут не для того, щоб знищити цивілізацію; вони попереджують нас як симптоми кризи культури. Картини Зара змушують не лише поглянути всередину нас, але також переоцінити наше ставлення до навколишнього світу. Вони просять нас переосмислити наше сприйняття не лише самих себе, але й інших людей – тих, які також схильні до війни, жадоби, спраги, несправедливості і тиранії. У темряві була фантазія… потенціал створення чогось невідомого, що перемістить терор сновидінь у раціональні страхи у світлі дня. Люди витрачають так багато часу витісняючи свою темряву, що втрачають можливість інтеграції розуміння власної природи. Як добре, що Зар допомагає нам дістати потвор із шафи. 

Неділя березня місяця

Люблю свою роботу. Викладати. Кожного дня ходжу на заняття зі спокійною душею і пробудженим розумом. Зустрічаю нових людей, розмовляю, ділюся, розвиваюся. За що вдячний студентам і колегам.

Іноді буває важко. Одна якась річ може раптово вибити із доволі щасливого ритму у кафкіанський. Так склалося, що мені завжди було важко із людьми, точніше із тим, що у несвідомому сприймається як організація людей, система, як безособове утворення, в якому існують лише папірці, а не люди.

Цього разу мене вибили із колії.. перспективи нових вимог майбутніх доцентів. Все, що залишилося зробити за старими вимогами – це доробити текст посібника для студентів, щоб полегшити їм навчання і розважитися із купою літератури. І на все достатньо часу. Але оця перспектива знову мати справи із бюрократичною системою за новими правилами, які нереально виконати за півроку без грошей, перетворюється на страшний сон – підписи, документи, рішення, витяги тощо. Поодинці із цими потворами можна справитися, але не тоді, коли вони всі в уяві об’єднуються в нерозмиту пляму, хмару, хмарищу.

Звісно розум каже – спокійно, все встигається, все буде добре. Але ж несвідоме таке.. воно загострює, вимиває рештки спокою саме в цьому питанні і все. І мене немає. Лише оголена точка, яка зникає у вирі паперових териконів. 

скажи пароль або християнські футбольні клуби

Коли мені було років 8, я прочитав біблію. То був такий період в житті, коли психіка хотіла знайти сенс у цій книзі, а отже пояснити людям моменти, яких вони хотіли уникнути. Весь цей «період» дуже дратував бабцю, яка себе досі вважає католиком, не забуваючи про поклоніння сталіну і його епосі. Виявляється, що вона розуміла біблію назагал, у загальному сенсі, як втілення надземного порядку і приписувала цій книзі багато речей, яких там не було. А моя дитяча голова була схильна до сприйняття деталей, завдяки попередньо прочитаним книгам про Шерлока Холмса. в результаті рідня отримала купу міні-конфліктів, коли висловлювання і вчинки не збігалися із ідентичністю «Християнин», а суперечності не загладжувалися. Маю на увазі речі, які у старому і новому заповітах між собою не співпадають – в житті виявилося, що логіка тут нідочого.

А згодом, коли мій інтерес до цієї книги і релігії пройшов стадію захвату і дійшов до стадії критичного сприйняття (на філософському факультеті), зрозумів, що основним аргументом людей, які не читають біблію є не логічність чи алогічність самого тексту, а віра. Причому кожен розуміє цю віру по-своєму. Наприклад хтось вірить по неділях. Хтось у будні або по ранкових кавах.

Це спричинило наступну коротку стадію відторгнення біблії і християнства, яка наклалася із купою проблем і розчаруванням в людстві. А насправді була просто реакцією на дорослішання тіла, душі, мислення. Це був час, коли нормальне мене викидало у зону розгубленості.

І нарешті настала стадію умиротворення. Я збагнув, що для багатьох людей, які ідентифікують себе із християнством, важливою є власне футболка із улюбленим клубом. Для когось це – баварія, для когось - динамо, для когось – біблія і християнство, для когось – коран й іслам. Люди просто відчувають себе самотніми, їм потрібна ідентифікація і симулякри, які в їхньому житті майже не відіграють жодної ролі. Як етика нагірної проповіді. Люди бояться, що прокинуться і всі їхні атрибути зникнуть. І я боюсь, що одного ранку прокинуся без книжок, без мозку, без здатності пам’ятати й іноді хочеться просто заради відчуття спокою зануритися із головою в пісок якоїсь вже існуючої системи цінностей, поверхнево так зануритися і щоб голова, вкрита цим піском була для усіх свідченням моєї несамоти, причетності до чогось більшого…

Але що може бути більшим за життя? Наприклад смерть. Що може бути більшим за глибину пізнання, а не поверхневість? І зрештою.. чи може проміняти на внутрішній комфорт та ілюзію спокою той, хто звик до напівадреналінового споглядання світу широко розплющеними очима?

Може звісно. В будь-який момент. Бо ми люди і всі пливемо у човні.

А біблію я більше не відкривав. Скажу таємницю – її і не потрібно знати, щоб розмовляти про високі богословські проблеми, адже всі проблеми – із голови, яка і так встановлена на тілі від народження. Питання чи пропатчена і чи користується нею це тіло. 

(не)мій телефон

Мій мобільний телефон не найкрутіший. Він навіть не смартфон. Він навіть не мій, насправді. Як і багато інших речей, які мені хтось дарує або віддає. Як і багато інших речей, які дарую або віддаю. Просто комусь в якийсь момент ця річ стає потрібнішою. Як шапки, картини, листи, добрі слова, обнімашки, поради, чай та багато чого іншого, за винятком хіба білизни.

Мій телефон від сестри. На ньому досі є наклейка «Ты можешь помочь собакам». Не впевнений чи ця теза правдива. Завжди здавалося, що найкращим рішенням стосовно собак буде просто залишити їх в спокої і розбиратися самотужки. Годувати звісно, доглядати. Але емоційно і етично дати собакам і котам спокій. Як і решті планети.

Ще він зелений і якби не сіра обгортка, то видавався зовсім несумісним зі мною у життєрадісності.

Мій телефон робить фотографії і деякі з них просяться сюди, розповісти про себе, про когось, про моменти.. отож коротка історія шкіри фотоапарату на телефоні моєї сестри. 

1) це арніка. французький бульдог, ім*я якої мінялося багато разів. наприклад - баракуда, хропун, пердюлька, кряказябра і булька.
вона дуже любить спати, гуляти і Іру, з якою в неї схожий характер і рівень няшності-мімішності.

2) це Марина. я її люблю. вона вперта, така ж як я, але набагато добріша людина і тепер магістр. (на фото ще ні)
хоча магістр-немагістр, їй досі не видали диплом, що симптоматичне для нашої вищої освіти. вищої цікаво над чим..

3) це селфі. для того, щоб розуміти, наскільки важко буває прокидатися і жити. якщо потрібна ілюстрація вислову "жизнь - боль" - це якраз здається.

4) це Панда. вона не буде мамою. в неї оригінальний характер і ще з неї поганий артилерист-наводчік. в цьому фото зафіксовано її любов до оптимістичного печива.

5) це Машка. кицька, яка також вже не буде мамою. вона багато кричить, їсть і гуляє. ще іноді її можна знайти на капоті машини, де вона настроюється на вай-фай мережі, вилизуючи лапи.

6) це небо над білою церквою. гарнішого неба я ще не бачив. воно мабуть як у монголії, судячи зі слів моєї бабулі. низько, багато, широко і всеохопно. під таким небом відчуваєш себе на хмарах, чи в них. а зовсім не під.

7) на цій фото - мій старий пенал, який також не мій, а сестри. ну і ще квіти на столі.













мабуть на сьогодні досить, бо можливо комусь захочеться позичити ті моменти, які зафіксовані на інших фото.
а я ще не готовий.

b-i-g b-o-t-h-e-r

Де мій старший брат, де мій батько? Де вчитель, який залишить після себе одяг, велосипед і книжки? Він вже був? Був. Просто забуваю. Хочеться не речей (які час забирає), не книг (які прочитуються) і навіть не велосипед (який згодом вкрали з підвалу), а живої людини. Хочеться прийти до живої людини, яка міняється, оновлюється, постить життя, буває впертою і проявляє характер. Жива людина, яка не поводиться як штучний інтелект – це первісна жага і жахіття кожного з нас.

Скільки емоцій може сколихнути пісня, кілька пісень, що написані проникливо і проникливо діють. Я народився в країні, якої вже не існує. Прожив у ній 6 років і відпустив. Чи ні? Куди ділися 6 років? Немов у Нарнії побував, але такій страшній, іншій, гіршій, де персонажів замінили поліклініки, вчительки і виховательки. Де події навколишнього світу дуже дивно перепліталися із світом уяви і вірилося у все.

Наприклад у свою здатність співпереживати іншим. Іншому. Комусь ще, із живим серцем, хто думає, розмовляє, ходить по вулицях так само як і я. просто по інших лініях долі, трохи в іншій реальності, наповненій іншими словами і думками.
І людьми. Як мало ми насправді знаємо про людей, про їхні можливості і про перетини долі. Щойно болітце голови заспокоїлося і почало гноїтися як пробуджується інша енергія, інша людина втручається в цей процес і вибиває. «ти лова!» або «кантакт». І ти бігаєш із цеглиною, щоб передати кантакт комусь іншому, віддати комусь центрування навколо «я», стати як інші – невиділені долею, невиділені соціумом. Відійти в тінь буття, поза межі подіуму дитячого простору. А є хтось, хто так тільки жити і хоче – під світлом трубоскопів, дискокульок, на екрані шустера.
Хочеться прожити життя, щоб остаточно стати невловимим як хмарина – вона може бути навіть дуже велика, але по суті, залишатиметься лише повітрям, парою. Чи може варто запитатися…
То ким я став? Ким я є? Ким здійснююся? Якими людськими позначками наповнений мій внутрішній світ і чому досі не відчуваю себе вільним від усіх цих речей, які мене гнітять і дусять?
Чому навіть відсутність потреби щось пояснювати комусь, слова самі просяться – щоб пояснити самому собі. Стати свобідним. Бідним і убогим за власним бажанням, переконанням, всупереч кредитній лінії та репутації 80 рівня. 15. 20. 3. 1. Ельф 1 рівня. Гном 13. Львів`янин 90. Я – 31. Прокачаюся до певного рівня, стану пугалом для середнього класу і вийду з гри, вимкну вай-фай і можливо, спокійно засну, після усіх хвиль травматичного досвіду, після відкатів інформації з великої мережі поєднаних душ.