середу, 11 березня 2015 р.

(не)мій телефон

Мій мобільний телефон не найкрутіший. Він навіть не смартфон. Він навіть не мій, насправді. Як і багато інших речей, які мені хтось дарує або віддає. Як і багато інших речей, які дарую або віддаю. Просто комусь в якийсь момент ця річ стає потрібнішою. Як шапки, картини, листи, добрі слова, обнімашки, поради, чай та багато чого іншого, за винятком хіба білизни.
Мій телефон від сестри. На ньому досі є наклейка «Ты можешь помочь собакам». Не впевнений чи ця теза правдива. Завжди здавалося, що найкращим рішенням стосовно собак буде просто залишити їх в спокої і розбиратися самотужки. Годувати звісно, доглядати. Але емоційно і етично дати собакам і котам спокій. Як і решті планети.
Ще він зелений і якби не сіра обгортка, то видавався зовсім несумісним зі мною у життєрадісності.

Мій телефон робить фотографії і деякі з них просяться сюди, розповісти про себе, про когось, про моменти.. отож коротка історія шкіри фотоапарату на телефоні моєї сестри. 
1) це арніка. французький бульдог, ім*я якої мінялося багато разів. наприклад - баракуда, хропун, пердюлька, кряказябра і булька.
вона дуже любить спати, гуляти і Іру, з якою в неї схожий характер і рівень няшності-мімішності.




2) це Марина. я її люблю. вона вперта, така ж як я, але набагато добріша людина і тепер магістр. (на фото ще ні)
хоча магістр-немагістр, їй досі не видали диплом, що симптоматичне для нашої вищої освіти. вищої цікаво над чим..








3) це селфі. для того, щоб розуміти, наскільки важко буває прокидатися і жити. якщо потрібна ілюстрація вислову "жизнь - боль" - це якраз здається.










4) це Панда. вона не буде мамою. в неї оригінальний характер і ще з неї поганий артилерист-наводчік. в цьому фото зафіксовано її любов до оптимістичного печива.









5) це Машка. кицька, яка також вже не буде мамою. вона багато кричить, їсть і гуляє. ще іноді її можна знайти на капоті машини, де вона настроюється на вай-фай мережі, вилизуючи лапи.








6) це небо над білою церквою. гарнішого неба я ще не бачив. воно мабуть як у монголії, судячи зі слів моєї бабулі. низько, багато, широко і всеохопно. під таким небом відчуваєш себе на хмарах, чи в них. а зовсім не під.








7) на цій фото - мій старий пенал, який також не мій, а сестри. ну і ще квіти на столі.













мабуть на сьогодні досить, бо можливо комусь захочеться позичити ті моменти, які зафіксовані на інших фото.
а я ще не готовий.





Немає коментарів:

Дописати коментар