http://beinart.org/chet-zar-monsters-inherit-earth-2/
Автор - Carrie Ann Baade
Взято із - “Black Magick: The Art of Chet Zar” by
beinArt Publishing.
Чи заплющували ви очі під час перегляду жахіть? Чи вмикаєте
на повтор вжахаючу сцену знову і знову, вішаєте постер із невимовним жахіттям у
своїй спальні і живете із ним? Якщо ви вслухаєтеся у дзенькіт кігтів і крапання
отрути і не заплющуєте очей, коли зазвичай людина сахається, то отримуєте
можливість досліджувати феноменальне. Улюбленими суб’єктами Чета Зара є ті,
котрих ми уникаємо. Його роботи поєднують усвідомлення аутсайдера і уміння
традиційного митця. Пробуджуючи глядача для польоту і захвату, Зар віддає
верховенство власному несвідомому у малюванні нешаблонних портретів монстрів.
Історично склалося, що функцією портрету було
підкреслити статус зображуваної людини і максимально вшанувати її. Зар розвиває
цей старий формат для підкреслення статусу тих, хто з’являється в кульмінації
фільму жахів, виводячи цих потвор на новий рівень ієрархічної важливості.
Джоана Вудал пояснює довготривалу роль портретів: raison d’etre цих картин була
репрезентація сидячих перед художником як достойних любові, честі, поваги і
авторитету. Це робилося не для контрасту між реальністю і ідеальним, але для
втілення священної цінності в якості остаточної, постійної дійсності.
То
що ж стається, коли симетрія, гладка шкіра і блискуче волосся усуваються із
зображуваного і редукуються до жил? Коли усі ознаки людського класу, раси і
краси відмиваються, чи є це більш автентичною чистотою у потворності? Навіть із
порожніми очницями, ми можемо вловлювати порухи емоцій. У спробах збагнути, що
саме він малює, Зар запитує, чи ці портрети були людьми без масок, чи вони були
частинками його власної особистості. Він пояснює, «Вони потворні і страшні, однак вони мають у собі й певний сорт
невинності. І це є тим дійсно нашим людським. Ви є потворними, смердючими,
жорстокими тваринами, і водночас маємо у собі цю невинність, пов’язану із фактом
усвідомлення власної смертності».
Це очевидна істина, відображена у Дивному Рибаку (The Strange Fisherman), чиї очі
зосереджені на нанизаному на гачок хробаку: його обличчя скривлене страхом
втрати найменшого життя.
Одним
із наймиліших картин є М’яке Місце (Soft Spot).
Тепла освітленість суб’єкта крізь напівпрозору
імпріматуру, яка перетікає у тихий сміх. Його сором’язлива освітленість змушує
вас запитуватися щодо хихикання, прихованого за рукою.
У картині Зара, ми бачимо нашу людяність, маніфестовану
завдяки прояву ніжності всупереч наявним виразкам, доведеним до висихання. Він
не малює неживі маски для Хеловіну. Він малює обличчя за нашими масками, що
відображають внутрішню істину щодо нас самих. Ці потвори – наші, оскільки
створені в глибинах нашої душі або є тим людським, що залишається після
знищення знайомого нам життя.
В
портретах персоніфіковано наші найглибші культурні страхи: війна, хаос і
руйнування – пост апокаліптична реальність, якою вона буде після «кінця» світу.
Зар схоплює розпад нашої цивілізації: «Расизм,
фанатизм, ненависть, релігійний страх, стальний кулак прямолінійного
(спрощеного) мислення сприяють розпаду нашого суспільства. Смерть наших
негативних і страхітливих «я» несе позитивний меседж».
Лиходії Зара виникають
після кризи для життя у пустелях, непридатних для існування добре зачесаних,
міських споживачів. Новий вид живих істот з’являється в «Чорній Магії» та «Подвійному
ударі» (Double Whammy); це портрети темних убивць у газових масках із
пістолетами, з яких ще виходить дим. Ці персонажі вже зіткнулися із
невблаганністю нового способу життя. Їхні обличчя поєднані газовими масками,
які захищають носіїв від токсичних газів чи небезпечних речовин. Маски
замінюють шкіру обличчя, а засклені віконця – очі. Ці фігури репрезентують
месників, тих, хто залишився живим, або убивць. Вони втілюють собою нагадування
про закинутість та важке життя на Старому Заході, про давно вигорілий пейзаж,
який належить Америці тих днів, коли щойно поставала її доля.
Найпомітнішим
у цій групі картин є зображення Батька Апокаліпсиса (Father Apocalypse). Якщо Мати
Природа «фокусується на плеканні життя і підтримуючих аспектів природи», то
Батько є її протилежністю: безсмертний, озброєний головоріз із
постапокаліптичного світу темних вестернів. Порівняйте це із нашою відповідальністю
за нашу планету і з нашим здоров’ям… якої шкоди ми завдаємо нашій планеті, коли
заповнюємо наші автівки? Коли прокинеться рак через паління цигарок? Це втілення
наших найгірших рішень, що ховаються у тінях. В есе Джефрі Джерома Коена «Культура
Потвор (Сім тез)» висловлюється думка, що потвори є похідним продуктом
культури, який є відображає нас, лякає і змушує уникати. Саме слово «потвора»
(лат. Monstrum) означає прикмету або ознаку і походить від дієслова «monere» -
попереджувати. Потвори Зара – це виведена назовні криза нашого культурного
декадансу. Вони є показниками нашої майбутньої розплати. Хтось може спекулювати
з приводу того, що справжніми потворами є люди, однак ці істоти є виразниками
нашого внутрішньої занепокоєності.
Потвори тут не для того, щоб знищити цивілізацію; вони
попереджують нас як симптоми кризи культури. Картини Зара змушують не лише
поглянути всередину нас, але також переоцінити наше ставлення до навколишнього
світу. Вони просять нас переосмислити наше сприйняття не лише самих себе, але й
інших людей – тих, які також схильні до війни, жадоби, спраги, несправедливості
і тиранії. У темряві була фантазія… потенціал створення чогось невідомого, що
перемістить терор сновидінь у раціональні страхи у світлі дня. Люди витрачають
так багато часу витісняючи свою темряву, що втрачають можливість інтеграції
розуміння власної природи. Як добре, що Зар допомагає нам дістати потвор із
шафи.
Немає коментарів:
Дописати коментар