Люблю свою роботу. Викладати. Кожного дня ходжу на
заняття зі спокійною душею і пробудженим розумом. Зустрічаю нових людей,
розмовляю, ділюся, розвиваюся. За що вдячний студентам і колегам.
Іноді буває важко. Одна якась річ може раптово вибити
із доволі щасливого ритму у кафкіанський. Так склалося, що мені завжди було
важко із людьми, точніше із тим, що у несвідомому сприймається як організація
людей, система, як безособове утворення, в якому існують лише папірці, а не
люди.
Цього разу мене вибили із колії.. перспективи нових
вимог майбутніх доцентів. Все, що залишилося зробити за старими вимогами – це доробити
текст посібника для студентів, щоб полегшити їм навчання і розважитися із купою
літератури. І на все достатньо часу. Але оця перспектива знову мати справи із
бюрократичною системою за новими правилами, які нереально виконати за півроку
без грошей, перетворюється на страшний сон – підписи, документи, рішення, витяги
тощо. Поодинці із цими потворами можна справитися, але не тоді, коли вони всі в
уяві об’єднуються в нерозмиту пляму, хмару, хмарищу.
Звісно розум каже – спокійно, все встигається, все буде
добре. Але ж несвідоме таке.. воно загострює, вимиває рештки спокою саме в
цьому питанні і все. І мене немає. Лише оголена точка, яка зникає у вирі
паперових териконів.
Немає коментарів:
Дописати коментар