Коли мені було років 8, я прочитав біблію. То був такий
період в житті, коли психіка хотіла знайти сенс у цій книзі, а отже пояснити
людям моменти, яких вони хотіли уникнути. Весь цей «період» дуже дратував
бабцю, яка себе досі вважає католиком, не забуваючи про поклоніння сталіну і
його епосі. Виявляється, що вона розуміла біблію назагал, у загальному сенсі,
як втілення надземного порядку і приписувала цій книзі багато речей, яких там
не було. А моя дитяча голова була схильна до сприйняття деталей, завдяки
попередньо прочитаним книгам про Шерлока Холмса. в результаті рідня отримала
купу міні-конфліктів, коли висловлювання і вчинки не збігалися із ідентичністю «Християнин»,
а суперечності не загладжувалися. Маю на увазі речі, які у старому і новому
заповітах між собою не співпадають – в житті виявилося, що логіка тут нідочого.
А згодом, коли мій інтерес до цієї книги і релігії пройшов
стадію захвату і дійшов до стадії критичного сприйняття (на філософському
факультеті), зрозумів, що основним аргументом людей, які не читають біблію є не
логічність чи алогічність самого тексту, а віра. Причому кожен розуміє цю віру
по-своєму. Наприклад хтось вірить по неділях. Хтось у будні або по ранкових
кавах.
Це спричинило наступну коротку стадію відторгнення біблії і
християнства, яка наклалася із купою проблем і розчаруванням в людстві. А насправді
була просто реакцією на дорослішання тіла, душі, мислення. Це був час, коли
нормальне мене викидало у зону розгубленості.
І нарешті настала стадію умиротворення. Я збагнув, що для
багатьох людей, які ідентифікують себе із християнством, важливою є власне
футболка із улюбленим клубом. Для когось це – баварія, для когось - динамо, для
когось – біблія і християнство, для когось – коран й іслам. Люди просто
відчувають себе самотніми, їм потрібна ідентифікація і симулякри, які в їхньому
житті майже не відіграють жодної ролі. Як етика нагірної проповіді. Люди бояться,
що прокинуться і всі їхні атрибути зникнуть. І я боюсь, що одного ранку
прокинуся без книжок, без мозку, без здатності пам’ятати й іноді хочеться
просто заради відчуття спокою зануритися із головою в пісок якоїсь вже існуючої
системи цінностей, поверхнево так зануритися і щоб голова, вкрита цим піском
була для усіх свідченням моєї несамоти, причетності до чогось більшого…
Але що може бути більшим за життя? Наприклад смерть. Що може
бути більшим за глибину пізнання, а не поверхневість? І зрештою.. чи може
проміняти на внутрішній комфорт та ілюзію спокою той, хто звик до
напівадреналінового споглядання світу широко розплющеними очима?
Може звісно. В будь-який момент. Бо ми люди і всі пливемо у
човні.
А біблію я більше не відкривав. Скажу таємницю – її і не
потрібно знати, щоб розмовляти про високі богословські проблеми, адже всі
проблеми – із голови, яка і так встановлена на тілі від народження. Питання чи
пропатчена і чи користується нею це тіло.
Немає коментарів:
Дописати коментар