Ми дихаємо кожної
миті нашого життя. Можна затримати подих і за кілька хвилин знову тіло змусить
нас вдихнути. Тіло має свої правила щодо цього і психіка наша також, і розум –
усі потребують простого дихання, звичайного кисню, взаємодії зі світом навколо.
Дихання, окрім
життєвої необхідності, – один із найкращих шляхів для практики медитації. Ми
обираємо вдих і видих як транспорт для свідомості. Ми постійно дихаємо, а отже
медитувати можна будь-де і будь-коли. Навіть у сні, якщо достатньо
натренуватися, можна вловлювати оці легенькі порухи нашого життя через ніздрі,
горло, груди або живіт.
Для чого це нам
взагалі? Тренувати? Проявляти інтерес до дихання? Нормальний, звичайний стан, в
якому ми усі перебуваємо у процесі дорослішання та росту – це стан
неусвідомленості, неуважності, звичності і нудьги. Усе ми знаємо, усе нудне і
розсіяність уваги нам не надто сильно шкодить. Усі неуважні, а дехто навіть
сильніше, ніж ми. Але неуважність може спричинити не одну ситуацію, коли ми
завдаємо болю іншим, близьким людям. Коли ми руйнуємо щось важливе для самих
себе і лише потім, згодом можемо помітити, що саме трапилося.
У «ненормальному»
стані, який медитація викликає в людині, ми стаємо уважніші. Ми помічаємо свої
помилки, помилки інших, зміни у собі, ріст, падіння, емоції свої та інших
людей, ми беремо на себе більше відповідальності за власні вчинки, слова і думки. А це
потрібно зовсім не багатьом людям. Для цього треба взяти себе у руки, почати
займатися практикою, виділяти на це час. І нічого дивного, що рішучість для
цього з’являється лише у складні часи, важкі моменти нашого життя.
Дихання важке –
потрібно докласти зусиль. Потрібно визнати перед собою, що ми не такі сильні і
сфокусовані, як видається. Потрібно допустити, що речі приходять і йдуть, люди
приходять і йдуть, феномени проявляються і зникають. Жоден вдих не належать
нам, а видих ми не можемо притримати, як і більшість приємних чи неприємних
подій. Уважно дихати важко – немов весь світ і зовні, і всередині прокидається
у хаосі, щоб нам перешкоджати. Нападає сонливість, лінь, слабкість,
невпевненість, плани, мрії, очікування, засудження та багато чого іншого. І
щойно ми робили простий вдих, простий видих, а вже за мить летимо за уявою у
світи кольорів та спогадів або у світи тіней, болю та розпачу.
Дихання легке – воно
веде до зцілення. Коли ми проходимо перші моменти невпевненості, вчимося просто
бути із дитячою уважністю та інтересом до дихання, починають проявлятися речі,
які ховалися від нас у тінях, які були на периферії уваги і тому світ виглядав
таким обмеженим. Тренована увага застосовується до всього – до вдиху і видиху,
до співу пташок, до емоцій людини, до порухів душі, до шелесту листя і мови
дерев. Тренована увага, яка виростає на диханні, допомагає легше приймати і
легше віддавати. Легше перебувати у переповненій маршрутці, в якій триває
боротьба за вікно і свіже повітря. Дихати легко – ми робимо це кожної миті і
одного разу, коли свідомість буде готовою, вона побачить, що жодна річ не може
їй перешкоджати у свободі, у легкості, у повазі до інших, любові та співчутті.
Доки ми дихаємо, ми можемо реалізувати усі ці хороші речі і побачити нарешті у
собі внутрішню зацікавлену дитину, а не втомлену дорослу людину, якій завтра
йти на роботу.
Дихаю, бо це легко. Дихаю, бо іноді буває важко.
Дихаю, бо цей простий процес вчить набагато більше, ніж будь-яка книга.
Приєднуйся. Подихай зі мною, побудь тут і тепер, у цій короткій миті життя, яке
розгортається на фоні битв зірок та галактик. До зустрічі.
Немає коментарів:
Дописати коментар