Хтось може реагувати негативно на факт смертності усього народженого, вбачаючи у філософіях історичні форми некрофілії, а хтось може збагнути, що
філософи говорять про смерть лише для нагадування про важливість життя
смерть лише нагадує - немає чого витрачати той відведений мізер на ненависть, шкоду іншим, страх проживати і дихати на повні груди.
Факт смерті необхідний для життя, щоб не забувалися його тендітність, чутливість до порухів вітрів планетарного масштабу, здатність долати найстрашніші перешкоди, чи це лава, чи мікрометеорити, чи харчі із МакДональдз і засоби для миття посуду.
Мені приємно, коли студенти про це кажуть, розмовляють, цінують короткі миті і прозріння. Навіть якщо вже за хвильку забудуть розмову, легке зворушення всередині і повернуться до власного "цинізму" та "освіченості" в житті. Це дуже важливі кроки самостійних душ, кроки, що зворушують небеса і небеса трусяться.
Бо так ходять (хоч і кілька ударів власного серця) лише титани.
Лише ті титани, що сплять у кожному із нас, пробуджуючись на каву, подивитися у вікно та легко поспівчувати грозі, що розриває небеса: "Бий громовице! Бий блискавко! Наші свідомості покликані нагадувати небесам їхнє місце!".
І з такими думками я сьогодні засинатиму. І мені присниться небо без хмар, бо богоборець забув власне ім`я.
Немає коментарів:
Дописати коментар