коли панує стихія, я згадую сни про те, як був вовком. як бігав під зливою, в холоді, в голоді і на волі. моя кров прокидається, коли йде злива і блискає всесвіт. коли сакральний дощ поливає сакральну землю і рослини біохімічно прославляють усе суще. сакральність життя для мене виражається в тому, що усі слова зникають, душу наповнюють води океану та емоцій. потоки води прориваються наскрізь душі, вимиваючи слова, вимиваючи думки та образи. лише я і вода. лише вода. лише стихія і вовча зграя, що невидимо присутня зі мною. і все - єдине і нероздільне. пишу, бо інакше слова би втекли у землю, разом із усією вологою, що падає з неба. пишу до тебе, мій читачу, до твого внутрішнього вовка, який втішено виє на місяць і продовжує свій вічний біг.