Забув, наскільки сильною буває емпатія. Наскільки сильними можуть бути стани сугестії. Мої дзеркальні нейрони просто горять, палають, розриваються між образами в голові і на екрані. Це мабуть одна із причин, чому у більшості випадків моя свідомість закрита, а серце тримається за стінами. Те відчуття або ті відчуття, коли душа наповнена кимось іншим, кимось, хто має риси обличчя, мови, характер, кольористику і звучання. В одну мить моя душа повторює рухи персонажів, відтворюючи їх. Спалах. Я на кухні і моє обличчя - Міккельсен. Спалах. Я читаю книгу і моє обличчя - Денсі. Спалах. Моє обличчя - між ними. Моє обличчя - Гопкінс. За тиждень розмов із ними у пасивному режимі слухача я перестаю розуміти межу між мною і ними. Зранку прокидаюся не собою. До вечора збираю кавалки себе. Їм, сплю, читаю. Щоб бути, але не знаю, ким бути. Здається, що можна збожеволіти, якщо слухати в процесі дослідження Лектера лише класичну музику. Навіть, якщо це віолончель. Я...