Ще один вододіл. Зранку прокинувся - вододіл. Чую як голова винирнула з-під води, визирнула в повітря, вдихнула і видихнула. Бульбашками пройшов день і завтра теж певно бульбашками або потоками. Може й вогнем прогорить, піднімаючись догори, до неба теплом. Мені вдалося написати листи. Зробити листи до дерев своєї пам'яті. Щойно вийде сонце мого майбутнього, напевно дерева почнуть живитися, розростатися і сповнюватися усіх сил, які можу назвати словами. І ще може трохи сил, які словами не назвеш. Немає назв птахам, яких я бачив. Немає у птахів назви для мене, коли ми зустрічалися випадково. Скільки дорогих мені людей не названо у цих листівках, у листах пам'яті. Скільки подій залишилося за кадром і фотошопом. Скільки джерел не змогли торкнутися сторінок і макету. Я не маю достатньо слів, щоб виразити захват від тих речей, які бачив. Не знаю, що саме на мене чекає, але ось зараз у цю коротку мить, після якої частини мене вже не буде (лише бульбашки), тепло від спога...