Світ, у якому немає чудес – мертвий світ. Я можу не бачити їх зовні, не спостерігати єдинорогів та ельфів поміж будинків міста, у цих урбаністичних джунглях. Тим паче день, чия пора завжди вихолоджує сутінки і безпорадна уява бачить лише розумові, логічні структури. Однак щойно настає вечір, підкрадається темрява, з-за рогу будинку виростають дерева висотою у вавилонську вежу. Щойно тіні запускають пальці у волосся дня, розсіюючи світло, поглинаючи його на вечерю, ельфи розспівуються, а гноми гуркотять кузнями. Удень немає чудес, окрім чудес технічних, розумових, породжених прогресом. Блискаючі смартфони, екрани телевізорів, швидкі автівки і літаки високого польоту – це чудеса дня. Як я звик до них, розчарував їхній світ для себе і власної душі! Вони втратили свою силу наді мною, немов кастровані титани. Цей світ для мене дійсно став лише матерією, лише грою у бісер, де сенси розтираються, а голос і слово втрачають силу та індивідуальність. Магія вислизає із цих слів, зіслиз...