Почну із цих слів. Наша коротка історія із медитацією в групі розтягнулася на півроку. Ми бачилися кожної суботи, медитували, ділилися історіями, емоціями, слізьми і радістю усмішок. Ми дихали полегкістю і важкістю, руками і ногами. Ми дихали, малюючи кола, спершу неідеальні, але потім теж неідеальні. Спершу половинчасті, а потім до кінця. Дихали і внутрішнім пензликом писали каліграфію повітря. Я і ти – лише моменти вітру, повітря, що рухається у життєвому пориві. Ми дякували п’ятці. Лівій і правій. Бровам і потилиці. Ми розмовляли із очима, вухами і животом. Наші руки перетворювалися на Віталія і Володимира Кличка. І бували миті, коли ставали горобцем на гілці. Ми росли деревами і занурювалися в глибини океану. Розводили вогонь і грілися разом, запрошуючи минуле, теперішнє і майбутнє розповісти свою історію. Наша подорож – це наша спільна справа, в якій кожен мав власне ім’я і власні досвіди, але поєднувало нас місцем і часом. Кожен із нас побував...