Якось читав, що для китайської культури цілком нормально
побудувати спершу чайну, потім за років 30 зробити 2 поверх, а ще за 50-60
розширити поволі на вулицю. І тільки згодом, можливо розширити асортимент.
Повільно, по сімейному, впевнено і надовго. Черепашиний
ритм.
Наша дружба із Ярком – це черепашиний ритм. Одна із перших
наших «родинних» мандрівок на Лопату була зовсім на іншій галявині, зовсім із
малою сестрою, зовсім із молодими людьми, частина з яких вже має мудрість, а
частина щойно нею починає обростати.
Галявина заросла. На ній вже багато дерев, висока трава і
майже не вгадаєш місцини, якщо не знаєш напевно, про що саме йдеться. Ще років
20 тому тут випасали отари, заготовляли сіно, збирали усією родиною ягоди,
гриби, щоб потім заготувати на життя. Зараз тут туристи, велосипеди, мотоцикли,
проторені даунгілами треки, спітнілі гості зі столиці, втрачені легенди та
коріння назв навколишніх гір.
А ми вже вкотре в черепашиному ритмі піднімаємося на нашу
дивну прощу в гори, на хресну ходу вдячності небесам, Богу, духам, лісам і
горах за можливість розділити хліб, кашу, чай і вогонь. Цього разу кроки
донесли до гори Широкої, до таємного місця, де люди бувають рідко, за винятком
хіба сусідніх чорних лісорубів. Але якщо офіційно їх не існує, тоді ми були самі.
Чи бачив ти як засинає сонце, витікає крізь хмару як жовток
яйця? Чи бачив як хмари стають гірськими хребтами, а потім
хвилями величезного океану догори дригом? Чи бачив ти як на деревах старих вирисовуються
обличчя, немов натякаючи на свою історію? Чи чув як шепоче каміння, коли
нарешті може перепочити від світла і дати трохи тепла землі, що поливалася кров’ю
у людських війнах? 
Багато думаю, що магія зникає, її майже немає, бо люди
забули, загубили найважливіші її складові. Однак у горах все інакше. Тут віра
повертається, магія пульсує, а старі Ялиці Бабці кажуть своїми глибокими
голосами – все минає. Минає смуток, розгубленість, страх, біль, печаль всесвітня за всіх істот, які страждають. Минає радість, сміх друзів, смачна їжа, ягоди, горіхи, запахи цвіту, дотики кори до пальців. 
Минає все, залишаючи нам можливість рухатися іноді у ритмі черепахи, крок за кроком, долаючи дистанції швидше за усіх Ахіллів. Щойно ми були молодими і мудрими, а вже зріліші і мудрі. А ще трохи і будемо дуже дозрілі і мудрі, правда ж?
Все минає красиво. Нехай у тебе все минає красиво.
