Якось читав, що для китайської культури цілком нормально побудувати спершу чайну, потім за років 30 зробити 2 поверх, а ще за 50-60 розширити поволі на вулицю. І тільки згодом, можливо розширити асортимент. Повільно, по сімейному, впевнено і надовго. Черепашиний ритм. Наша дружба із Ярком – це черепашиний ритм. Одна із перших наших «родинних» мандрівок на Лопату була зовсім на іншій галявині, зовсім із малою сестрою, зовсім із молодими людьми, частина з яких вже має мудрість, а частина щойно нею починає обростати. Галявина заросла. На ній вже багато дерев, висока трава і майже не вгадаєш місцини, якщо не знаєш напевно, про що саме йдеться. Ще років 20 тому тут випасали отари, заготовляли сіно, збирали усією родиною ягоди, гриби, щоб потім заготувати на життя. Зараз тут туристи, велосипеди, мотоцикли, проторені даунгілами треки, спітнілі гості зі столиці, втрачені легенди та коріння назв навколишніх гір. А ми вже вкотре в черепашиному ритмі піднімаєм...