пишу собі листа, щоби поміж листя він знайшов місце. щоби лист не почувався самотнім поміж падолисту, поміж дощів. зараз доволі холодно і цей холод проймає дуже глибоко. нерви мерзнуть. кістки холонуть. тремтять руки і сни мріють про теплі землі. оця тепла літня земля, вкрита травою і комахами, коли можна було просто лягти догори обличчям, дивитися як літають птахи або просто спати. моє тіло спить у холоді, напівдрімотливе. шукаємо із ним тепло повсюди. гріємося від пари з каструлі. торкаємося грілки, а грілка нас. обіймаю руками горня, бо там ми ніби допомагаємо одне одному знайти себе - горня має собі місце, а мої руки знаходять собі. мій сон триває з 24 лютого. спершу я немов прокинувся, все йшло навіть легше, бо ритміка війни знайома з дитинства - серед ночі, серед дня, серед сну і їжі можна було увірватися зі спогадами мого батька у війну. потрапити у лещата насилля, болю і параної. тому спершу було спокійно - назбирав себе, як міг відновив галузки поміж люд...