Сижу на лавці і малюю дерево. Це якийсь клен, маленький ще ростом, але вже має певність у русі догори і вглиб. Моя зупинка тут, у парку поміж дерев - це нагода дочекатися Дмитра, щоби передати йому фотографію нашої групи зі словами, які можуть нагадати про щось у майбутньому. Може за кілька років він буде шукати опори, віри у власні сили і ця фотографія буде вікном у той інший світ, де він довіряє собі. Я міг би вигадати, що у цей момент, доки чекав, побачив інопланетні кораблі. Побачив, як у людську історію втручається нарешті сила з іншого світу. Може вони би вирішили нарешті наші людські проблеми? Точно би мимоволі відповіли на питання - чи ми єдині у холодному безмежжі? Чи ми аномалія, чи лише частина розрізненої мережі життя? Погодься, було би класно, якби нова мережа доріг і знання вела нас до інших планет, галактик, до атракціонів "спостерігаємо народження супернової!" або "побудемо мить із помираючою зіркою!". Ми і так ніби можемо спостерігати чудеса, ал...