У моїх дослідженнях медитації неодноразово читав і слухав про ефект духовного уникання (англ. spiritual bypassing). Це та ситуація, коли людина використовує різноманітні практики (медитацію і йогу), спільні ритуали, спосіб “духовного” або езотеричного життя для уникання життєвих викликів. Я відкриваю чакри у ашрамі, пробуджую кундаліні, осягаю глибини спокою і рівноваги, однак щойно прихожу додому або у офіс, переживаю злість, гнів, заздрість, ревнощі, тобто власну вразливість. Парадоксально, що духовні практики мають на меті переважно показати людині її вразливість, показати місце, звідки тече біль, важкі думки, страхи. Однак у традиціях зазвичай не пояснюють, що робити із цією вразливістю на робочому місці (“чи міг би ти вийти на роботу у цю суботу?”), у громадському транспорті (“зачиніть вікно, дує!!!”), у побутовій сварці (“чому ти знову ставиш посуд на цю полицю?!!”). Загалом традиційні мануали не розповідають про те, що робити із вразливістю, яка проявляється у духовній мандрівці. Ви просто маєте самі щось із цим зробити. І люди зазвичай уникають, ховаються, створюють кокони із ексклюзивності, особливості, містичної сили, які дають їм змогу триматися купи.
Мені так виглядає, що філософія цілком може мати власний клуб із уникання. Це також ексклюзивний клуб, у якому збираються фахівці, професійні мислителі та адепти складної рефлексії. Тут існують свої уявні ритуали, кодові слова, паролі, явки, ставки, тарифні сітки. Філософія із її раціональністю, логікою та структурами (а ще костюмами, краватками і кількістю текстів, що сплітають кокон навколо живого розуму) може стати засобом уникання, інструментом для побудови замку для самотніх обраних.
Видається, що ні. Філософія як уникання продовжується, вона є частиною історії філософії. Замість зустрітися із власним тілом, я побудую конструкцію із абстрактних категорій, у якій тіло загубиться, знеціниться, втратить голос і звуки шлунку. Замість почути іншу людину, я буду чути лише себе, ховати вразливість щодо певних ідей. “Мені не подобається як ти тлумачиш Сартра, а ще моя версія краща, вона логічніша. Діставай свою рапіру чи лезо Окама і будемо тут у цій кав’ярні (чи на лекції!) битися у інтелектуальних піруетах”.
Схожою є версія про “ваше визначення філософії неправильне, бо у словнику такого-то професора воно вже записане”. Нам нічого не треба пояснювати своїми словами, розуміти крізь власний досвід і взагалі без диплому краще не лізти у сферу понять та категорій, що ними користуються набагато розумніші люди. Вже якийсь покійний класик щось схопив розумом, а нам лише жити, мислити, стоячи на його плечах.
Та ми могли би сказати інакше: ось ці конструкти важливі для мене, бо вони зберігають мій розум у якійсь штучній цілісності. Я вплітаю у це тлумачення власну біографію, власні сумніви, надії, мрії і розчарування. Будь ласка, поважайте ці конструкції, бо я жива людина і не певен, чи витримаю далі, якщо у мене заберуть ось це все. Хоч це все може виглядати зі сторони як велика купа кизяків, застарілих речей, решток із званих обідів та відстріляних набоїв Купідона. Поважайте мене, бо мені лячно опинитися голяка без філософських захисних конструкцій. Мені страшно бути голим королем (чи королевою). Мене жахає перспектива втратити усе і не знати нічого. Мені так не хочеться відчути себе багатоклітинним організмом, який їсть, дихає, пульсує, випорожнюється, прагне, уникає тощо.
Чи є ліки від філософського уникання? Рецепт, який регулярно проявляється у різних традиціях, у різних мислителів, у різних мотиваційних книгах (за що це прокляття?), тяжіє до ключової теми людської смертності. Зазвичай чиєїсь смертності, когось близького до нашого серця. Хтось вростає у серце, а потім випаровується на лінії часу, залишаючи біль, порожнечу, тугу, розпач, що вказують на місце, де щойно було дихаюче тепле улюблене тіло (або живий і жартівливий розум). Ми можемо уникати філософськи факт смертності (власної особливо), а можемо уникати думками про смерть і конструюванням складних структур “смерті” навколо чогось іншого. Наприклад за розмовами про смерть і смертність, ховати власну неспроможність заземлитися у життя. Мені легше розмовляти про смерть (бо вона наразі недосяжна, а коли досяжна, то немає рефлексії), легше створювати нові слова, нові визначення, дещо фамільярно романтизувати і вульгарно розкривати факт смертності через тіло, що виглядає дуже непривабливо на останніх стадіях життя. Напишу-но вірша про смерть і тугу темну, що можуть стати згодом словами пісні, зародком жанру, ембріоном субкультури. Смерть, смерть, смертність, тіло помирає, темна ніч, незворотність драми, кістки і череп Йоріка тощо.
І за цими шатами ховається життя. Точніше, наша вразливість як живих істот. Якщо дозволити побачити собі власну вразливість, то вона розповідає про миттєвість подій, хаотичність змін, незворотність хвороб, старіння і загибелі. Але до моменту як тілесність завершить свій незбагненний цикл, нам ще треба досвідчувати нудьгу, сонливість, забудькуватість, злостивість голодного шлунку, печію і жовчну гарячку, вибухи гормонів у найнезручніший час, боротьбу кожної клітини і суглоба проти успіху у кар’єрі. Роздуми про смерть можуть сховати це все, забудувати цеглинами визначень діри у картині світу, у логіці біографії, у химерних живих сукупностях, із яких складається маленький світ маленької людини.
Підсумую, філософія як уникання може танцювати на кістках і на темі смерті, щоби уникнути вразливості, яку дає нам життя. Можемо також ховатися від усвідомлення смертності у мисленнєвих, ціннісних конструкціях про будь-що інше, від таксономії фауни (тобто інформації про тварин планети) до формату наукової статті (чи там ми поставили розділові знаки і в якому порядку мають йти автори?). Ми можемо філософськи уникнути живого досвіду вразливості, яка тому і вразливість, що у кожного своя, неконтрольована, не по підручнику, а жоден великий духовний вчитель чи професійний філософ не вкаже (бійтеся тих, хто вказує!) на твою вразливість. Хто ж тоді вкаже? Ну це може сам зробити будь-хто або будь-що за певної уваги до подій, відкритості вікон/дверей у замках захисту.
Сьогодні я мав нагоду зазирнути у власну вразливість, їдучи у великому автобусі в годину пік. Запітнілі вікна, висока концентрація CO2, напружені люди, втомлені погляди, невисловлені емоції, що згущуються у великій консерві машини часу. Тут я живий, дихаючий і втомлений. Тут я відчуваю неприязнь до людей, які поруч у мить моєї вразливості. Я не контролюю ситуації, не можу створити зони комфорту, викинути усіх інших і їхати у повністю порожньому транспорті. Я зустрічаю свою вразливість, свій біль у ногах і спині. Я бачу як вирують емоції і злість. Це мій досвід, моє життя, від яких розум хоче сховатися. Мій розум тремтить від прагнення позбутися, сховатися, уникнути цих досвідів пітливої, пасивно-агресивної тілесності.
Я насторожі, турботливо продовжую переживати тіло у транспорті. Переживати свідомість у тілі як транспорті у транспорті із іншими транспортами свідомостей. Ми як химерне плетиво емоцій, почуттів, думок, що кудись розбігаються щойно двері відчиняться на потрібній зупинці. Однак цього разу даю пронизати цьому досвіду мене тремтячого. Уникання проходить наскрізь, розум заспокоюється і я розумію, що дихаю. Досі дихаю, відчуваю як тіло обживає це дивне життя, як фоновими звуками світ нагадує про себе. У цій історії навіть присутність смерті, чи то на фронті за багато кілометрів, чи у сусідніх будівлях з різних причин, чи моєї власної за одним із плечей, сприймається як частина подиху, частина тремтіння, частина досвіду незнання.
Не знаю, хто і що я, куди йду і коли помру, для чого живу і роблю різні речі, однак мені із цим зараз добре. Приймаючи тиск безлічі питань на власну вразливість у грудях, я нарешті відчуваю полегкість, стерпну, терпку полегкість буття.
На завершення хотів пропустити ще цю тему через логічну структуру буддистів. Нехай це буде форма розваги для нас усіх, що їдуть у машині часу власного тіла.
1) Філософія є униканням життя і смерті, болю і пітливості, фактів тілесних, почуттєвих та емоційних стимулів. Це тактика, що сприяє ілюзіям, хибному сприйняттю і ексклюзивності захищеного замку розуму. 2) Філософія не є униканням життя і смерті, болю і пітливості, фактів тілесних, почуттєвих та емоційних стимулів. Це справа поважна, серйозна, що деконструює ілюзії і хиби, веде до істини. Багато людей померло заради нашого права навчатися філософській рефлексії. 3) Філософія є і не є униканням водночас. У філософії кожен може знайти собі усі тактики, бо тут зберігаються скарби для пошуку істини і скарби для тих, хто хоче сховатися від світла правди. 4) Філософія не є і не не є униканням. Особливістю філософії є її здатність як живого організму (із живих організмів філософуючих людей) бути цілісним, а отже не піддаватися розділенню на щось окреме, щось двояке, щось дуалістичне. Ми можемо танцювати навколо гуся філософії із тацею води ідей, однак усі краплі будуть ковзати донизу, не торкаючись глибини, суті філософії.
Можливо десь так із нашою вразливістю: щойно ми туди дозволяємо литися досвідам, бачимо як усе це природно не шкодить глибинним нам.
x
Коментарі
Дописати коментар