Одного разу, коли ще птахи могли перетворюватися у черепах, а ящірки літали понад водами нескінченного океану, моя дорога пролягла через тунелі столичного гігантського Шайхулуда. Взявши на спину свою хатину, зібравши найнеобхідніші предмети, без яких важко вижити у диких землях, вирушив у дорогу. Першою зустрів жінку-пташку. Вона втомилася від перельотів. Її історія лише розпочинається, хоча з відстані виглядає – що вже кінець. Минуле залишилося позаду, а теперішнє щойно розкривається. Як і очі, вуха, ніздрі, долоні. Наступними зустрів двох котів. Великі коти, які забули про полювання, бо дороги до лісу загубилися у пустельних пісках. Дуже важко віднайти шлях до угідь, щоб відновити сили, набити живіт і ще кілька днів спокійно полежати на сонці. Коли світи перекручуються і квантово-зміщуються, для багатьох тварин стає неможливим попереднє щастя. Тоді слід шукати нове. Називати речі новими іменами. Потім зустрів бобрів, які замінили дерева (яких у пустелі мало) на...