Одного разу, коли ще птахи
могли перетворюватися у черепах, а ящірки літали понад водами нескінченного
океану, моя дорога пролягла через тунелі столичного гігантського Шайхулуда.
Взявши на спину свою хатину,
зібравши найнеобхідніші предмети, без яких важко вижити у диких землях, вирушив
у дорогу. Першою зустрів жінку-пташку. Вона втомилася від перельотів. Її історія
лише розпочинається, хоча з відстані виглядає – що вже кінець. Минуле
залишилося позаду, а теперішнє щойно розкривається. Як і очі, вуха, ніздрі,
долоні.
Наступними зустрів двох
котів. Великі коти, які забули про полювання, бо дороги до лісу загубилися у
пустельних пісках. Дуже важко віднайти шлях до угідь, щоб відновити сили,
набити живіт і ще кілька днів спокійно полежати на сонці. Коли світи
перекручуються і квантово-зміщуються, для багатьох тварин стає неможливим
попереднє щастя. Тоді слід шукати нове. Називати речі новими іменами.
Потім зустрів бобрів, які
замінили дерева (яких у пустелі мало) на глину. І мені вдалося із ними
торкнутися простої щирої радості, від якої прокинулося минуле, згадалося
дитинство і той час, коли навіть черепахи могли літати. Хтось скаже, що це все
легенди і міфи, а черепахи – страшні повільні зануди в окулярах.
Але черепахи
знають, що це не так. Ми завжди літаємо на великому планетному кораблі,
несемося разом із галактиками у вічність космосу, де навіть Гокінг на знає усіх
назв. Там, де побували черепахи, ще не ступала людська нога – вона просто не
встигає піднятися, як від часу розсипається на порох.
Бобри допомогли мені
завершити усіх тотемних звірів. Мої супутники тепер укомплектували команду і
спокійно можемо продовжити алхімічний процес побудови чогось нового – радості,
щастя, спокою, тиші, гармонії, рівноваги, співчуття, любові.
Ми нарешті можемо
продовжити написання нашої власної історії, яка переплітається із іншими
тваринами, іншими тотемами та істотами, що схожі на людей.
Go beavers! Go wolves! Go birds! Go cats!
До зустрічі на великому
планетарному кораблі Земля.
Немає коментарів:
Дописати коментар