Іноді болить. Зранку. Ввечері. На вихідних. У будні. Буває, що роблю різні речі, а вони виглядають не зовсім звично. Іноді малюю, але не художник. Іноді пишу листи і отримую листи, хоча не прагну нічого отримати у відповідь. Мене з підозрою запитують – що ж ти хочеш від цієї людини? Можливо влади? Любові? Грошей? Але що як нічого не хочу? І моя поведінка – це «іноді» незвично, не зазвичай. А ще те ж можна сказати про «поважати іншу людину», яка дихає і відчуває. «Бути відвертим із собою», коли хочеться збрехати і сказати – та все ок. Бо так зазвичай. Зазвичай ми не дозволяємо собі сумувати, оплакувати минуле. «Бо так не нормально». «Усміхайся». «Життя прекрасне». Іноді я собі дозволяю і сумувати і оплакувати. І радіти, і усміхатися простим речам. Це ненормально, саме так – ненормально робити будь-що, бо завжди знайдеться «зазвичай», «нормальний», «так не годиться», «ганьба», «сором». Іноді це можна відпустити і стати собою – реготати недоречно, злитися на людей, ...