іноді

Іноді болить. Зранку. Ввечері. На вихідних. У будні.

Буває, що роблю різні речі, а вони виглядають не зовсім звично. Іноді малюю, але не художник. Іноді пишу листи і отримую листи, хоча не прагну нічого отримати у відповідь. Мене з підозрою запитують – що ж ти хочеш від цієї людини? Можливо влади? Любові? Грошей?

Але що як нічого не хочу? І моя поведінка – це «іноді» незвично, не зазвичай. А ще те ж можна сказати про «поважати іншу людину», яка дихає і відчуває. «Бути відвертим із собою», коли хочеться збрехати і сказати – та все ок. Бо так зазвичай.

Зазвичай ми не дозволяємо собі сумувати, оплакувати минуле. «Бо так не нормально». «Усміхайся». «Життя прекрасне». Іноді я собі дозволяю і сумувати і оплакувати. І радіти, і усміхатися простим речам. Це ненормально, саме так – ненормально робити будь-що, бо завжди знайдеться «зазвичай», «нормальний», «так не годиться», «ганьба», «сором». Іноді це можна відпустити і стати собою – реготати недоречно, злитися на людей, ходити набурмосеним або голодним.

Чому ні? Якщо це роблю усвідомлено, то кожен із вчинків, думок та слів стають чимось дуже живим, стають самим життям із усіма дивними змінами і ненормальностями. Щойно моє серце плакало, а вже сміється. Щойно торкався кори дерева і вже за мить згадував як лазив на дерева. Стаю на одну гілку, потім на іншу і вже дорослим лізу догори. Це чудове відчуття. Це кілька почуттів одразу.

Іноді життя нас влаштовує. Не все було краще колись у минулому. І завтра не буде гірше, ніж сьогодні. Мої вуха відкриті, а очі бачать – сонце прокидається і потім засинає. Хіба є на цій землі людина, яка у дорослому віці хоча би раз не хотіла, щоб іноді сонце не піднімалося? І дуже багато таких, хто хотів би, щоб воно не засинало?

Я буваю щасливим. Не кожного дня, не кожної миті, але буваю щасливим частіше. І знаю, що теперішній щасливий я – найщасливіший із усіх попередніх. Все доволі просто – я живу. Інші «я» у минулому і розпалися на порох.

Іноді мені хочеться, щоб минуле було сильнішим, ніж пісок. Але частіше – ні.

Моя душа далі тече по світу, думки продовжують роїтися у голові, серце болить або вкривається радісними хвилями. Іноді чую себе дуже живим і з кожним днем сильніше.

Бути живим – чудо. Інших чудес можливо і не треба. Іноді.