тіло як книга життя

Мені неодноразово снився сон про книгарню чи бібліотеку. Там знаходжу книги, які довго шукав, радію щиро, відчуваю як знання повертається. Пам'ятаю гарне відчуття впізнавання чогось по-справжньому свого.

  

Під час своїх практик віпасани зрозумів, що тіло – це якраз така бібліотека, де збираються найпотаємніші книги про наше життя. Кожна частина тіла розкриває якийсь із аспектів особистої історії.

Тут і емоції, і спогади, мрії, найбільші страхи і радості. Тут – біль і насолода. У тілі ми знаходимо власний відчай, рани, шрами і зцілення. Лише тут – ніде більше немає кращого місця для життя, одужання і щастя.

Наше тіло із усіма відчуттями, почуттями, реакціями, напруженнями і спазмами – найсильніша бібліотека книг, що серед них ми знаходимо себе по частинах. Тому так важливо бути уважним і відкритим, а ще довіритися процесу читання, коли перед очима, вухами і відчуттями розкривається величезний всесвіт досвіду минулого. І буває дійсно важко прийняти факт, що ось тут – я, живий. Мені страшно. Мені боляче. Мені хочеться їсти і сховатися десь від цього світу, де лише холод/голод.

Але щойно ми одужуємо і настає весна – ми кидаємося у вир тіла, читаємо кожну сторінку тепла, бігу за вітром, дотиків до коханих, обіймів із близькими. Ми так кидаємося у вир, що забуваємо – ті, інші сторінки зими – це теж ми.

Саме зараз усвідомлюю, що моє тіло – це комедія і драма. Фантастика і фентезі. Це водночас космічний корабель і замок із великою кількістю кімнат, де ховається велика таїна буття.

Тут мій прихисток і таємна мова, якою розмовляє усе живе навколо. Щойно пізнаю мову тіла - почую голоси птахів і шурхіт коріння. Думаю, можна і далі зазирнути в себе, щоб почути як росте каміння і гори.

У цій бібліотеці є все: кров і кістки. Свої власні системи координат і виміри. Шкіра, рогівка ока, п'ята, ліва частина грудного відділу спини, лікоть, мізинець, вдарений у стільчик. Всередині свого серця можна знайти усі сюжети серіалів, які ніколи не будуть зняті, але ми перебуваємо, переживаємо у цих серіалах свою присутність.

Хто має очі, побачить. Хто має вуха – почує. Хто має дотик – торкнеться.

І коли ці книги стають прочитаними уважно, виростають історії, якими можна ділитися зі світом і людьми. Можливо, це все, що ми можемо робити за нашого життя – ділитися історіями про себе, вплетеними у тіло. Розмовляти із близькими мовою тіла, справжньою, яка не може брехати.