припускаю, що не лише мені сняться сни про минуле. зазвичай це ситуації, обставини і кімнати, в яких я вже багато разів бував, у яких залишилися тіні мої, думки і спогади.
коли сни повертаються, я там зазвичай усвідомлено споглядаю події і, мушу зізнатися, хочу змінити хід цих подій. є якась людина, якийсь епізод, котрий у моїй пам'яті був ключовим. коли ця подія відбувалася, я не міг нічого змінити, бо був малим/неуважним/безсилим/безсловесним. нарешті я маю у сні уважність, зрілість і сили, але події всеодно неможливо змінити.
час пішов далі. я виріс і несу із собою усіх людей, яких вже немає. несу цих людей і пам'ять про них у своїй подорожі разом із предметами, які нас пов'язують: дідовий ніж, бабина голка і черпачок для кави, дядькові книги та доброта. я несу їх далі, нагадую собі про важливість ниточок. важливість уроків доброти, любові, милосердя, гумору, впертості, стійкості, сили характеру.
час не повернути - це одна із тих найглибших тривог, яка супроводжує нас, доки ми живі. якщо ми чесні із собою, достатньо сміливі, то цей факт і ще факт нашої смертності постають перед очима, перед серцем. це дуже важка зустріч, яка стається випадково або невипадково, але завжди дає нам можливість, шанс потягнутися через тривогу до чогось глибинного, свого, справжнього.
які цінності залишаються, коли тривога проходить крізь мене? яким станам я даю шанс пройти крізь мене? чи довіряю я своїй свідомості? чи достатньо я відкритий власним серцем досвіду, без якого неможлива перебудова всередині? я ж не про смерть думаю, не зациклююся на думках про власну скінченність. йдеться про можливість зустрічі із цими думками, емоціями, тривогою і потім життя продовжується.
поміж моїх людей, які наважуються говорити, усвідомлення власної смертності у світі, де триває війна, набуває не драматичного, трагічного забарвлення, а навпаки освітлює щось справжнє. якщо опиратися цій темі, втікати, уникати, заливати голову алкоголем, забивати у тілі напругою, то ми так і не зустрінемося із досвідом глибинної тривоги.
я вдячний людям, які мають сміливість говорити про власну смертність, про невизначеність майбутнього, про страхи втратити близьких на війні або у різних інших обставинах. не знаю, чи це про "силу" і "пафосну героїчність", може швидше про звичайну людяність і життєвість. життя перемагає смерть, а світло перемагає темряву. рослинка перемагає асфальт. матюк перемагає безпомічність. пам'ять перемагає забуття.
моя молитва на цей вечір і ще на якийсь час у світлі різних тривожних станів: нехай я не перетворюся на камінь, нехай серце моє пульсує у ритмі світу, а дихання нарешті буде вільнішим. нехай мої думки і почуття нагадають про безмежний простір розгортання, а зірки над головою про важливість пам'яті навіть там, де це важливо лише мені. дякую за уроки мудрості усім причетним.
Немає коментарів:
Дописати коментар