sacrum et profanum

Якось повз вуха проходили повідомлення ображеного характеру стосовно порошенка-януковича-ющенка-кучму-кравчука. Ну добре, стосовно кравчука буду мовчати, бо тоді ще (у міфічний золотий вік української незалежності) моя свідомість була зайнята школою і приставкою денді. Але стосовно інших президентів і отців засновників нової міфології в мене сталося осяяння. Людям не потрібен фактичний персонаж на престолі – це їх не турбує, звісно характер відіграє роль у медіа, акцент, впевненість, але ці риси можна моделювати за допомогою медіа-тежнологій, імідж-мейкерам тощо.

Інша справа – традиційне сприйняття президента як посаду символічну, яка втілює собою світовий устрій і магічну силу «Ян», на якій тримається плоска земля Україна і навколо якої обертається сонце, місяць, усі інші країни і острівці реальностей. Якщо світ навколо людини традиційного світогляду починає руйнуватися, то виникає бажання поміняти очільника престолу, бо він в цій ситуації не людина, а власне втілення принципу. Якщо принцип порядку не може проявитися – це не провина самого Порядку, а людини, яка сидить на престолі і не здатна (або втратила таку здатність) нести на собі тягар сакрального.

Українці – це традиційність. Це світ міфу, який щойно формується із усіма вічними міфологічними сюжетами царя і теократії. Останні події навколо нерукотворного образу засвідчують власне традиційність українців. А тому логічними стають діаметрально протилежні фейсбуківські нарізки думок (саме нарізки, а не думки) – порох зливає (я даю далі хабарі, але винуватий він!), янукович-овощ (його смерть спасе нас усіх!), ющенко-бджоляр (нездара, не може сказати сильного слова магічної сили!)… і тут раптом мене просто розсмішила недавно почута фраза про кучму (а це власне підтверджує мою тезу про міфологічність сприйняття пересічного українця), що «за його часів так не було!». 

Ми, по-суті, вже маємо сформований простір «золотого часу»: батько мафіозі, але свій, який сидить на престолі і рішає усі діла, дарує хліб, спокій і стабільний курс долара. Пам'ять викидає факти вбивств, олігаргічності устрою, суцільної вертикалі корумпованості, розробки системи смотрящіх і чистки через судову систему конкурентів. І звісно – виведення інтересів великого капіталу понад інтересу народу.

Це все може виглядати веселою грою в тези і гіпотези. Щойно ми виходимо в актуальну дійсність за логікою тексту вище. Якщо народ традиційний (а українці за невеликим винятком саме такі), тоді будь-які нетрадиційні рухи, новаторство, реформи, зміни завтрашнього дня, плаваючий курс гривні, визнання маргінальних груп як рівних собі – це знаки Апокаліпсису. Платна парковка, високі ціни на комуналку, платне навчання, медицина (йдеться про оподатковану практику, а не тіньову), відмова від Міцних Яєць Архетипів Колективного Несвідомого Українця заради раціонального і логічного впорядкування простору навколо себе, що є не стільки європейською нормою, скільки ознакою уваги до інших людей як присутніх у спільному просторі навколо (не смітити під собою, бо за це буде штраф, не ставити машину на тротуарі, бо за це штраф, не кататися на велосипеді п’яним, бо за це штраф, а не прощення в церкві чи даїшника за відповідне жертвопринесення).

Згідно із логікою, хаотично викладеною вище, українці повинні будуть повалити не Леніна назовні, а Царя-Богодержця у собі, а, вибачте, в короткочасній перспективі неможливо без страшних мук і хаосу. А хаос – це стихія політтехнологів, окозамилювачів та спецслужб.

Читайте книжки, а сакральні сили самі собі дадуть раду.