SILVER SHADOWS

Мій вододіл. Ще один: переступив на інший берег. Ще зовсім змоклий, змерзлий, розгублений, але живий. Середину життя, згідно зі статистикою в Україні вже давно перейдено. Трохи із запізненням розумію, але планую протриматися кісткою в горлі ще трохи. Років до 80. Ну щоб було справедливо - а потім вже природа забере до себе. Після переходу річки знову мене знаходить сенс життя. Те, що називають покликанням, що дійсно кличе вночі, удень, зранку і ввечері. Від чого в голові гудить, а в серці щось скрегоче, зудить і запалює вогнище у прихистку. Тут мій світ, повний, сповнений тишею, тінями і шелестінням коріння. І саме тут знайшов собі книгу, яка слід прочитати. Книга ця пишеться корою, корінням, листям, гілками, цвітом, вітром, водою, грибком, шрамами. Це книга на деревах, які наповнюють світ навколо, але так непомітно, що за декораціями втратили свої імена, царства і престоли. Королі, принци, королеви, принцеси, коні, війська, селяни, ксьондзи - це все існує не тільки у на...

любов - це коли тримаєш руку іншої людини і дивишся крізь сон у вічність. мужньо, спокійно, дещо відсторонено, із розумінням та глибоким відчуттям, що усе має свій час, місце і кінець. любов проявляється у сні разом. ми спали втрьох - я, Арніка і Кокос. людина, пес, кіт. ми бачили сни, розглядали вічність та безмір всесвіту під різними кутами. і мені здалося, що бачу як котячий сон розвертається у формі високої трави та полювання на мишей. А ще це хороше місце для відпочинку під сонцем.   сон Арніки - дивні тіні у зеленому полі, які стрибають навколо, бігають, гавкають. І тут серед тіней до неї виступає Іра - її найближча людина у цьому світі. радість зростає до нескінченності. тепло топить лід. тіні зникають. мій сон? мій сон - це плетиво думок і образів. бачу підводні храми, тунелі під водою, які ведуть до місця мого спокою і зцілення. ці місця, які ведуть до серця. в них я ніколи сам. крізь сон і сни до мого серця веде вода. Осінь. мій сон сказав, що уся ди...

Ми маємо часті зустрічі із поліклінікою. Я і поліклініка кожного ранку бачимося на її території. Звісно це не з будівлею в мене справи, але сама локація - вона як живий великий кит чи кита, в яку кожного дня заходять люди зі своїми історіями, залишають частину себе у стінках і перегородках, вухах та шкірі.  Якщо бути уважним і вслухатися, то можна почути історії короткі, довгі, фрагментарні, а ще - філософські. Кожна розмова в чомусь філософська, а ті, що розповідаються у місці, пов'язаному із неприємними епізодами життя - ще й екзистенційні.  ( Боги ходять до поліклініки? Ходили? ) Щойно матір понесла малу дівчинку на руках. Мала плакала після здачі крові на аналізи. Згадую мить, коли це відбувалося зі мною. І запах цей - такий характерний запах спогадів про "спирт, сльози, біль, маму, втіху, солодке". Моя історія переплелася з їхньою, яка відбувається зараз. В мене засвербів безіменний палець на лівій руці - він теж пригадав.  ( От колись діти були сильн...

Щойно завершилася коротка історія кількох днів із ремонтом труб. Коротко - загальна стокова труба була настільки старою, що майже зігнила за своїх 150 років. І нам пощастило на сусіда із "білою гарячкою", який не допускав до себе майстрів із ЖКП, бо.. забуває про те, що він говорив кожного наступного ранку. Історія розпалася на кілька субісторій, в кожній із яких були свої персонажі-герої-антигерої. Дивним чином, невелика пригода в нашій квартирі стала місцем для інтеграції потоків цих історій в одному просторі. Немов сюжет старих фільмів Гая Річі, тільки тут немає завершення, а лише перехід у щось інше, не менш інтенсивне, але й не інтенсивніше. Познайомився із одним майстром, який допрацьовує рік до пенсії, бо все життя побивався по заробітках у Європі. Займався котлами, не матюкається, дещо здивований сусідом знизу і перенервувався, бо той в нього забирав інструменти та драбину з-під ніг. Казав, що такого ще не було в нього. І ще виправив тиск в котлі, бо все життя ...

Сьогодні в суботу, коли люди йшли святити пасочки, яйка і ковбаски, вирішили з Мариною пройтися до кінотеатру. Поки усі порядні львів'яни займалися традиційними ритуалами, у компанії переважно російськомовних туристів ми вдивлялися в екранізацію "Привида у броні". Можливо існують негативні оцінки, позитивні відгуки, купа статей про те, чи варто цей фільм дивитися/не дивитися. Але у цьому випадку в нас не було зайвих очікувань. Це навіть краща тактика - менше очікуєш і несподівано отримуєш велику кількість ідей для роздумів. Отож.. Скарлет у ролі Мотоко виявилася несподівано хорошою. У ній пропрацьовано набагато більше японського, ніж вона мабуть хотіла. Тобто відсутність емоцій зіграла для мене позитивну роль у моменти, коли ці емоції на обличчях західних акторів вже стрибають і починають дратувати драматизмом без запаху драматизму. Менше Скарлет і більше Мотоко стали відкриттям. Загалом у фільмі відчувається більше японського, ніж я очікував - естетика, трохи суч...

Через певні обставини маю багато різних застережень щодо "духовних" вчителів. Особистий досвід був таким, що це найчастіше були люди, які мало розумілися в практичних речах, але багато говорили, застосовуючи специфічну і неточну термінологію (м'яко кажучи), створюючи навколо себе атмосферу таємничості, закритості, обраності. Спроба щось спитатися прямо в таких вчителів завершувалася, як правило, реакцією 1) зверхності (ти нічого не шариш, бо ти не знаєш таємного, істінного знанія); 2) агресії (як ти посмів спитатися і взагалі без посередників звертаєшся до вчителя). Друге, щоправда, було реакцією послідовників. (Tomasz Alen Kopera - "AU06") Цей досвід, а його важко назвати позитивним, насправді відштовхує від пошуків у тій чи іншій сфері практики. Мені потрібна була впертість і самовпевненість, щоб не припинити свої пошуки. Хтось скаже, що "дєрзость" - це погано, це ГРІХ, а потрібна смиренність. А я скажу - якщо ви хочете пізнати себе або знай...

Мабуть настає такий момент, коли усі потоки питань щодо мотивації всередині зливаються нарешті в річку. Усі мої запитування всередину - для чого я займаюся медитацією? - нарешті знаходять перші форми. Одна із найсильніших - бо це цікаво. Цікавість робить мене дитиною, яка захоплено бачить світ навколо і себе у ньому як невипадковість. Цікавість дає мені сили дихати на повні груди, роздивлятися те, що втратило сенс для багатьох інших. Нарешті відкрити для себе очі інших людей і перестати закриватися від того, що в них видно. Відчуття себе дитиною, яка пізнає світ - це дуже сильний досвід. Заради цього досвіду я медитую - він посилюється. Навпаки - саме тому, що дитина в мені прокинулася, медитація - не лише техніка чи вправи. Це буття собою. Серед моїх мотивацій також є бажання поділитися із іншими. Коли я віддаю від себе щось, мене стає більше. Не можу це виразити у словах точно: чого саме стає в мені більше? як вимірюється оце більше? менше? Але це не має значення, одиниці...

Побував із лекцією у Тернополі і відкрив для себе дуже хороше місто.  Таємний агент, який супроводжував нас по місту, розповів про таємну космічні програму міста Тернополя ще з радянських часів. Виявилося, що окрім дітей із суперздібностями, тут готували також роботів-пілотів. Судячи з вигляду, вони готуються власне до польоту.  пілот 1 Маруся пілот 2 Клєєпатра  пілот 3 Худе  пілот 4 Капелюх  пілот 5 Дрищ Далі ми відвідали космодром, на якому готували колись молодшу генерацію дітей. Ці супер діти - сплячі ланки нового розвитку космічних програм у майбутньому, але ніхто не знає про це, окрім нашого супроводжуючого.   робот каже - прівєт!  каталка у чорну діру  стартер  мигалка, яка мигає тільки в дуже екстремальних випадках рррррракєта!  тернополехід  космічна квартіра  руль  міні-ррррракєта станція  Щось-дуже-корисне  роботи кажуть - досвіданія...