Щойно завершилася коротка історія кількох днів із ремонтом труб. Коротко - загальна стокова труба була настільки старою, що майже зігнила за своїх 150 років. І нам пощастило на сусіда із "білою гарячкою", який не допускав до себе майстрів із ЖКП, бо.. забуває про те, що він говорив кожного наступного ранку.
Історія розпалася на кілька субісторій, в кожній із яких були свої персонажі-герої-антигерої. Дивним чином, невелика пригода в нашій квартирі стала місцем для інтеграції потоків цих історій в одному просторі. Немов сюжет старих фільмів Гая Річі, тільки тут немає завершення, а лише перехід у щось інше, не менш інтенсивне, але й не інтенсивніше.
Познайомився із одним майстром, який допрацьовує рік до пенсії, бо все життя побивався по заробітках у Європі. Займався котлами, не матюкається, дещо здивований сусідом знизу і перенервувався, бо той в нього забирав інструменти та драбину з-під ніг. Казав, що такого ще не було в нього. І ще виправив тиск в котлі, бо все життя ставив котли і знає як воно має бути.
Мене це захопило в цій простій людині - він просто знає, як воно має бути.
Наступний майстер працює в сусідів нагорі, бо ремонт триває поверхом вище і там невелика бригада з 3 людей. Ми вже здається з ними так знайомі, що якщо вони неочікувано там оселяться після ремонту, ніхто не здивується. Будуть знайомі майстри по сусідству. Пан Роман або просто Рома - найстарший серед них і допомагав зароблювати діру між поверхами, яку зробили майстри з ЖКП. Діра вела просто в пекельну кухню (який вийшов каламбур) сусіда з "білою гарячкою" і ми встигли підключитися до його вічного радіо "Жиди-рагулі-оберштурмфюрер-поубіваю-бандера" тощо. Просто ця хвиля через діру була такою сильною, що інші просто відійшли в сторону і панічно закрили голови стінами. Не знаю, яка доля в цього сусіда, але він напевно має причини бути наляканим/неадекватним, розгубленим/злим, втрачати пам'ять і отримувати від людей по голові (судячи по формі носа, в нього це як одне із хоббі).
У процесі заліплювання і заливання підлоги, пригадав усі ті речі, які змушений був робити ще років 10 тому для того, щоб мати гроші за книги і.. часом на їжу. Згадав як користуватися перфоратором (акуратно), як робити розчини цементу і пісочно-цементний; як користуватися шпателем і трохи болгаркою; як класти плитку і затирати шви. У цій короткій історії втручається історія нашої кицьки, яка вирішила допомогти (в її розумінні) і рознесла пісок по всій квартирі, викопавши ямку. На щастя вона це дійсно робила для допомоги (в її розумінні), а не для туалету. Все таки вона доволі стримана кицька, хоч і повністю чорна.
Які можна зробити підсумки? Разом із певними навичками зрозумів (пригадав), чому колись дав собі слово більше не займатися цією справою - ремонтами за гроші/чи просто ремонти. Це сталося після того як надихався хімічним, токсичним порохом на одному із об'єктів і кілька тижнів не міг нормально дихати, не відкашлюючи щось. Звісно, хтось скаже - та шо ти цей-во. Ні. Дійсно я не цей-во, просто розумію, що якщо вже в мене є голова на плечах і можливість реалізувати навички у сфері освіти, то радше буду викладачем і зароблятиму менше, ніж майстри в бригадах, але не випльовуватиму сірі згустки і не витягуватиму спину у лікарів після тижневого або двотижневого ретріту на об'єкті. Все таки викладати мені вдається трохи краще.
Також ще сильніше розумію студентів, які працюють. Не обов'язково на будівництві або в бригаді, але нехай виконують чорнову роботу для оплати навчання і житла. І вони не мають шансів вчитися, тому не відвідують лекцій чи семінарів. Розумію не тому, що це розум так собі придумав, а тому що сам був таким студентом, просто може в наш час було дещо по-іншому: ми не збирали на айфон, а на книги або їжу, ну ще алкоголь (яка ж філософія і читання книг без попереднього або наступного обговорення!). Розумію, бо знаю як воно має бути - бути студентом, викинутим у життя із головою і без підтримки, без зв'язків, без чіткого бачення свого майбутнього. Зі всіма своїми ще малими демонами, які згодом окриляться і почнуть визначати подальшу долю та пригоди.
А сьогодні я надсилаю спокій (якого в мені мало) усім тим неприкаяним душам, які проживають життя у "білій гарячці", хоч сусіда знизу не зможу полюбити, ані ставитися з повагою чи навіть розмовляти про щось. Спіть хоча би іноді спокійно.
Дякую decapitateanimals за чудові підбірки фото.
Історія розпалася на кілька субісторій, в кожній із яких були свої персонажі-герої-антигерої. Дивним чином, невелика пригода в нашій квартирі стала місцем для інтеграції потоків цих історій в одному просторі. Немов сюжет старих фільмів Гая Річі, тільки тут немає завершення, а лише перехід у щось інше, не менш інтенсивне, але й не інтенсивніше.
Познайомився із одним майстром, який допрацьовує рік до пенсії, бо все життя побивався по заробітках у Європі. Займався котлами, не матюкається, дещо здивований сусідом знизу і перенервувався, бо той в нього забирав інструменти та драбину з-під ніг. Казав, що такого ще не було в нього. І ще виправив тиск в котлі, бо все життя ставив котли і знає як воно має бути.
Мене це захопило в цій простій людині - він просто знає, як воно має бути.
Наступний майстер працює в сусідів нагорі, бо ремонт триває поверхом вище і там невелика бригада з 3 людей. Ми вже здається з ними так знайомі, що якщо вони неочікувано там оселяться після ремонту, ніхто не здивується. Будуть знайомі майстри по сусідству. Пан Роман або просто Рома - найстарший серед них і допомагав зароблювати діру між поверхами, яку зробили майстри з ЖКП. Діра вела просто в пекельну кухню (який вийшов каламбур) сусіда з "білою гарячкою" і ми встигли підключитися до його вічного радіо "Жиди-рагулі-оберштурмфюрер-поубіваю-бандера" тощо. Просто ця хвиля через діру була такою сильною, що інші просто відійшли в сторону і панічно закрили голови стінами. Не знаю, яка доля в цього сусіда, але він напевно має причини бути наляканим/неадекватним, розгубленим/злим, втрачати пам'ять і отримувати від людей по голові (судячи по формі носа, в нього це як одне із хоббі).
Також ще сильніше розумію студентів, які працюють. Не обов'язково на будівництві або в бригаді, але нехай виконують чорнову роботу для оплати навчання і житла. І вони не мають шансів вчитися, тому не відвідують лекцій чи семінарів. Розумію не тому, що це розум так собі придумав, а тому що сам був таким студентом, просто може в наш час було дещо по-іншому: ми не збирали на айфон, а на книги або їжу, ну ще алкоголь (яка ж філософія і читання книг без попереднього або наступного обговорення!). Розумію, бо знаю як воно має бути - бути студентом, викинутим у життя із головою і без підтримки, без зв'язків, без чіткого бачення свого майбутнього. Зі всіма своїми ще малими демонами, які згодом окриляться і почнуть визначати подальшу долю та пригоди.
А сьогодні я надсилаю спокій (якого в мені мало) усім тим неприкаяним душам, які проживають життя у "білій гарячці", хоч сусіда знизу не зможу полюбити, ані ставитися з повагою чи навіть розмовляти про щось. Спіть хоча би іноді спокійно.
Дякую decapitateanimals за чудові підбірки фото.
Немає коментарів:
Дописати коментар