SILVER SHADOWS

Well , once there was only dark . If you ask me, the light's winning. Rust Cohle Кімната, в якій проходило моє дитинство, була завжди темною. Скільки пам'ятаю, сонце майже не потрапляло туди, хіба західне і вже повністю обійшовши багатоповерхівку по сусідству. Це була кімната тіней, із написами та рисунками на стінах. Там була моя перша репродукція від руки одного із китайських графіків. Зроблена кульковою ручкою. Чоловік полює з луком. Це була кімната, в якій відкрилася здатність свідомості малювати на тінях. Світло потрапляє, розбивається у темряві, розбавляє щось, щось розбавляє світло і вимальовується цілий всесвіт подій. Мозок домальовував, психіка прикріплювала значення і почуття. Шматки ліпилися у образи істот, дерев, далеких планет. Іноді мені кажуть, що надмірна уява веде до ескапізму, втечі від реальності. Це можуть сказати лише ті люди, кому не треба було прихистку від оцієї реальності, місця, де вони можуть зберегти своє серце і душу...

Вмикай:  Всередині мене сидить суддя. Він каже: ти робиш це погано, тому не роби взагалі. Він каже: поводься як усі, бо це запорука щастя. Він каже: у тебе нічого завтра не вийде, лягай і помри. Не вставай з ліжка взагалі. Продай нирку, щоб хоч якось виправдати своє існування, але й нирка у тебе що ліва, що права – сміття. Цей суддя дуже любить творчу сторону мене. Він дивиться на рисунки, малюнки, спроби, ескізи, ілюстрації, картинки, ліпнину і штампи поглядом страшенно снобістського критика. Усе, чого торкається увага судді, перетворюється на порох або перегній. Не знаю, з котрої години і року він оселився у моїй свідомості, зробивши собі там кабінет. Мабуть у тебе теж такий суддя сидить? Що він тобі каже? Ти не так їси, ходиш, одягаєшся? Думаєш, читаєш, взаємодієш? Дихаєш, напружуєш живіт, вирівнюєш спину? Не так дивишся на дощ, сонце, траву і дерева? Усі рейтинги своїх можливостей на нулях? А потім вже, коли критика проходить і усі мрії зруйновано, суддя...

Одного разу моя свідомість вирушила у мандрівку. Йшла довго, занурювалася, знайомилася із різними істотами. Іноді траплялися гілки всесвітнього дерева і вдавалося подмухати на вуха Оленю, Вовку, Ведмедю. Іноді траплялася нагода торкнутися океану, прикласти до нього вухо і чути як б’ється серце. Велике серце, що гукає, кличе до себе у гості. Чи це землетрус? Чи це буркотіння у животі? Мандрівка зводила мене із різними людьми, тваринами і рослинами. Навіть комахи деякі нагадували про своє існування, потираючи лапками. Коли свідомість поверталася із мандрівки, залишала у тілі шрами або радісні спалахи. Бували важкі моменти, коли свідомість змушена була боротися за життя – кидалася у прірву між буттям та небуттям. Бували миті, коли любов зникала взагалі, а розпач висушував усі ріки. І це все записалося у тілі. Моменти радості і щастя, сліз прозріння і регіт задоволення – це заклалося у тілі. Невеличкі вірші і прозові новели. Не знаю, чи свідомість вже готова до книги...