Перейти до основного вмісту

Листи дерев


Про що вони пишуть лініями на корі? З року в рік. Із десятиліття у століття. Відбивають повітряні потоки, вологу, історію дотиків та шрамів і це складається у візерунки, які іноді помічає око (а іноді очі). 

Листи про... 
щастя
дощ
любов поміж корінням та кроною
молоді деревця
оленів і косуль
вовків і ведмедів


Про страхи і тривоги. Про бурю і ламання гілок. Про снігопади і сон, що завершується вибухом життя та радості.
Про людей. Про сокири. Про вогонь. Про залізо і меблі.

Звісно ж дерева пишуть про те, як мріють стати меблями: шафами, столами, стільцями, стелажами і полицями.

Це маленька історія у листах дерев. Фрагменти кори, які розпізнав, побачив і забув усі слова, що могли би передати смисл. Ці листи не такі гарні як пейзажі, гори, озера і моря. Ці листи на корі – це не їжа у ресторані і не алкоголь у пляшках. Це не оголена натура і весільні фото.
Я не знаю, про що пишуть дерева свої листи у вічність. Куди ці листи потім відправляються, але хочу, щоб часточка їх побувала для тебе, для твоєї присутності тут і тепер у цьому безмірі потоків, хвиль, вітрів змін.


Це особливі листи, які мені вдалося скопіювати, коли всередині була пустка. Не знаю, яким чином, але вони допомогли мені щось віднайти - можливо, це була особлива мова росту і відновлення, якою дерева спілкуються навесні. Ділюся і з тобою цими фрагментами, нехай душа щось прочитає для себе. 

Нехай торкнуться тебе корінням дерева нашого великого лісу. До зустрічі поміж дерев.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Філософія як уникання

У моїх дослідженнях медитації неодноразово читав і слухав про ефект духовного уникання (англ. spiritual bypassing ). Це та ситуація, коли людина використовує різноманітні практики (медитацію і йогу), спільні ритуали, спосіб “духовного” або езотеричного життя для уникання життєвих викликів. Я відкриваю чакри у ашрамі, пробуджую кундаліні, осягаю глибини спокою і рівноваги, однак щойно прихожу додому або у офіс, переживаю злість, гнів, заздрість, ревнощі, тобто власну вразливість. Парадоксально, що духовні практики мають на меті переважно показати людині її вразливість, показати місце, звідки тече біль, важкі думки, страхи. Однак у традиціях зазвичай не пояснюють, що робити із цією вразливістю на робочому місці (“чи міг би ти вийти на роботу у цю суботу?”), у громадському транспорті (“зачиніть вікно, дує!!!”), у побутовій сварці (“чому ти знову ставиш посуд на цю полицю?!!”). Загалом традиційні мануали не розповідають про те, що робити із вразливістю, яка проявляється у духовній мандрівц...

[шматочками нормальності] поміж

т ак склалося за останні роки (а це вже майже 5 років!), що до купи можу скластися лише завдяки історіям інших людей. ось тут я зберу собі трохи спокою у словах, а тут трохи радості в очах. хитрість історії у тому, що неможливо зібрати собі лише історії добрі, світлі і теплі. ось тут я зібрав трохи смутку, а тут горя, а тут пустки, яка всеохопно пожирає людину ізсередини, навиворіт, виривається назовні, кидається на людей, поглинає кольори, завертає зірки назад, а сонце тримає за небокраєм довше ночі.  с першу думав, що варто шукати нормальність поміж ненормальності. типу, ось ця людина має таку стабільну психіку (бо так виглядає ззовні). людина-скеля йде по вулиці, розганяє хмари, веселить людей піснею! я ж не чую, як тремтить земля під її ногами, коли приходить чергова новина про смерть. я забув на певний час, як це слухати тремтіння землі під ногами, коли помирають мої друзі чи знайомі. чи є різниця між друзями і знайомими, коли вони померли? чи земля під моїми ногами тремтить ...

Нобелівська промова Альбера Камю

 (10 грудня 1957 року) source:  http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/literature/laureates/1957/camus-speech.html   Отримуючи відзнаку, якою ваша вільна Академія щедро нагородила мене, відчув величезну вдячність, тим паче усвідомлюючи – наскільки ця відзнака переважає мої скромні особисті заслуги. Будь-яка людина, особливо артист, прагне визнання. І я також. Але я не міг не порівняти ваше рішення щодо мене і власне сприйняття себе самого. Чоловік майже молодий, багатий лише своїми сумнівами і недосконалою, незавершеною творчістю, який звик до життя насамоті або в усамітнені дружби, чи не відчуватиме він паніки потрапивши із стану самозануреності у центр сліпучого світла? Із яким відчуттям він прийме почесть в той час, коли інші письменники Європи, насправді визначні, засуджені на невідомість; в той самий час, коли його батьківщина переживає нескінченні злидні? Я пережив шок і внутрішнє сум’яття. Прагнучи відновити спокій, я був змушений узгодити себе із щедри...