Поверхом нижче на ганку бігає в темряві дитина із
ліхтариком. Шось шукає і активно це супроводжує розмовою із псом та мамою. Пес
– велика така чорна хряпа, яка голосно гавкає або, точніше, гуркоче водоспадом.
Мама – вона ж моя сусідка, яка має доволі агресивний погляд
на інших людей, окрім власної зграї. Вона сторожить свій ганок, своїй дітей,
свого чоловіка і пса. Точніше, двох псів, бо виявилося, там є ще один – малий
чорний француз. Нещодавно його побачив, коли заходили у гості сім'я і
французька бульдожка побачила нашу французьку бульдожку.
Поверхом нижче – своя зграя. Вони не погані і не дуже добрі.
І я їх розумію, бо сам так сприймаю світ. Тепер. Є свої люди, своя зграя і є
інша зграя, яка може нас іноді приймати за «своїх», частіше ігнорувати і зрідка
агресивно реагувати.
У зграях є один критерій порозуміння, який мені в природі
завжди видавався загадковим. Він простий як дрова. Він простий як біль. Це
больовий критерій зграї – ми маємо кожен свою межу і за цю межу не заходь –
покусаю. Біль – мова, якою спілкуються між собою пси, вовки, коти, ведмеді.
Іноді цей біль перетворюється на ураження, несумісні із життям. Загадка. Проста
і водночас захоплююча.
Але людина пішла далі. Вона завдає собі сама болю, подекуди
використовуючи допомогу інших. Ми завдаємо собі болю, щоб нагадати – я ось ця
людина; мені болить тут і ця шкіра – жива. Мені болить моє серце – і велике
щастя, бо воно є. Мені болить голова – а я думав, що її вже немає. Мова тіла –
це також мова болю. Нам потрібна особлива форма спілкування із власним тілом –
створення емоційних або фізичних зарубок, по яких можемо рахувати власний ріст,
по яких можемо сказати – це одна людина, а я – інша. Це моя територія, це моя
душа, це моє тіло. МОЄ ТІЛО. І як добре, що воно є.
Не варто ігнорувати біль, навіть якщо його завдають свої. У
своїй зграї теж існують певні особливості, свій спосіб взаємодії. Інша сторона
цього: свої підтримають, захистять, підгодують і почекають, доки рани
заростуть. Свої будуть поруч, навіть коли все погано. І цей біль, який ми
переживаємо поруч із ними, разом із ними, перетворюється у співрадість,
перетворюючи нас у щось нове. Цей біль через співчуття стане основою для сили
та бачення правди – ми усі заслуговуємо на щастя. Навіть ті, хто нам не подобається.
Немає коментарів:
Дописати коментар