домівка

- Мій дім – місце, де серце відпочиває, - сказав Синій Дух.

Кожному із нас потрібне місце, де сили відновлюються. Це особливе місце, в якому страхи відступають, залишаються за порогом у комфортній для них темряві та протягах.

Наші серця як ракети, що летять у ціль. Вони шукають свою домівку, але налаштування дещо збиті, тому ракети потрапляють у стовп, у камінь, у людину, у кота, у горішок, у штукатурку тощо. І, можливо, з якогось тисячного разу нарешті ракети почнуть летіти у потрібну сторону, щоб підірвати власне саму людину із її глибиною. 

- Моє серце повинне вразити глибину душі, - сказав Червоний Дух.

Коли домівка знайдена, вікна можна привідкрити, запустивши свіжого повітря радості. Звісно, варто також відпочити, бо шлях довгий, важкий, сповнений випробувань та казок, які не мають логічного завершення. В одній казці ми любили, в іншій – боялися, а ще в іншій – шукали магічних предметів собі додому.

Тепер, коли ми поселили у домівку вогонь, спопеливши там сміття, можна дати собі спокій. Ходити повільніше, довше спати, їсти краще, любити себе і довіряти своїм чотирьом стінам та підлозі. Ще можна побачити нарешті стелю – вона на місці і нікуди не втікала. 

- Коли шарудять таргани у голові, їх не нагодуєш співами і танцями, - прошепотів Жовтий Дух.

Важливо їсти. Полюбити себе і їсти їжу, а не їсти самого себе. Тобто, вдома можна відмовитися від ролі Уробороса і почати жити як людина. Можна навіть костюм Уробороса викинути на смітник. Все, що тепер важливе – вміння бути із собою. Бути із собою, розглядати себе і не хотіти відкусити собі руку або ногу. Не хотіти відкусити собі половину серця або частинками душу. Це важко. А ще важко довіритися тарганам – вони ж нікуди не дінуться. Довіритися тарганам, щоб вони почали доглядати за головою у закамарках. Ми ж бо звикли, що таргани – це погано, що вони такі противні. Але вони теж потрібні, якщо відмовитися від огиди на якийсь час і побачити у них своє відображення.

- Дзеркала не потрібні тим, хто не має обличчя, - прокричав Срібний Дух.

У прихистку, у домі слід мати дзеркало. Це потрібно для пам’яті. Це потрібно, щоб познайомитися зі собою у вільні від роботи час. Це має бути особливе дзеркало, яке виконує бажання серця. Тоді у моєму дзеркалі були би дерева і гори. Там був би вогонь, хвилі океану, голоси рідних, лапки тварин. Там були би очі, в яких бачу відображення себе. Там була би любов.

- Любов не може кимось комусь віддаватися. Ми можемо лише проводити її через себе, - прогомонів Зелений Дух за вікном.

Ми можемо бути провідниками любові. Не зупиняти її, не привласнювати. Нехай сьогодні любов побуде у моєму домі, у цій домівці, де серце відпочиває після війни і ракет, вибухів і темряви, самотності та крику тиші у спині. Нехай частинка цієї любові нарешті проросте крізь переплетіння слів, що не мають жодного значення. Нехай ця любов проросте і у твоїй домівці, коли настане час: у вазонках, у голові, у серці, у нирках і долонях. І коли торкатимешся світу, відчуєш його не лише як пісок поміж пальців.