Привіт, Сергію! Цього року я перетнув межу у віці, якої ти
ніколи не перетнеш. Це той досвід, який для тебе залишиться недоступним, бо
тебе немає вже посеред живих багато-багато років.
Ми не познайомилися достатньо добре. Ми не набулися
достатньо, щоб я зумів відкрити для себе ще більше довіри, добра, гумору і
світла. А я тобі не розповів про усі ці філософські експерименти, медитацію,
малюнки і людей, які стали мені друзями. Я не зможу при зустрічі розповісти
тобі про свої пригоди, біль і випробування, бо більша частина із них відбулися
вже після твоєї смерті.
І знаєш, цей допис мав бути про моїх трьох тарганів, але вже
другий тиждень не знаходжу слів, просто не йдуть. Ніби чекали черги саме для
цього допису, а вже потім і до наступного перейдемо.
Хотів би тобі розповісти про дещо у своєму житті. У нас все
більш менш добре. Іноді бувають різні історії та ситуації, але буря минула. Ми втратили
свій дім, але здобули інші домівки. У моєї сестри є Арніка – це французька
бульдожка, схожа на батончик. Тобі би сподобалася, бо ти любив живих істот. Мама
працює далі, багато часу проводить над роботою і робить це добре, але ти її
знаєш краще за мене і тому ми можемо не сумніватися у її здатності справлятися
із усіма проблемами.
Твоя мама і тато набралися років і досвіду. У їхньому віці
(хоча цей вік і в 20 може початися!) стандартний набір хвороб, слабкостей, але
це не заважає бабі їздити на город, а потім сваритися з дідом. Які причини
сварок? Та яка різниця. Ти чудово знаєш, що у них не обов’язково має бути
особлива причина. Ті собаки, яких ти ще застав – їх уже немає. Коти також
відійшли у небуття, але ми їх усіх пам’ятаємо. У нас був дуже смішний кіт Мутя –
він схожий був на дона Карлеоне, чорний, із характером. Падав кілька разів із 3
поверху, вибив ікло, набив собі грижу, але залишався дуже гордим котом.
У мене все гаразд. Я працюю на роботі, яка відповідає моїм
талантам і навичкам, але найголовніше – це місце, де можу відчути себе на
своєму місці частіше. Це той же університет, в якому ти працював, але на іншому факультеті. Тобі би сподобалися мої студенти – у кожному і кожній із
них є щось своє, особливе. Це такі маленькі історії, які ще не завжди знайшли
свого напряму для руху, своїх цінностей, але вони дуже відрізняються від тебе,
від мене і від наших поколінь – це люди іншої епохи. У них немає того страху і
зашуганості, відбитості та «жорсткості», які були необхідними людям твого і
мого поколінь для виживання. Це дуже би тебе потішило, бо у них виражається
наша надія.
Мені подобається медитувати далі – те, що ти мені показав,
розповів, а ще залишив у книгах, продовжує у мені справу. Це дуже особливі
мови, які вчать кожного разу сприймати життя дуже відкритим досвідом. Емоції! Чуття!
Тепло і холод! Звуки пташок і дотик дощу до шкіри! Скільки всього чудового
відкриває цей світ життя кожного дня. А іноді і вночі. Ох як би ти тішився
мабуть кататися по нічному місту, під ліхтарями. Як би ти тішився кататися під
дощем, коли вода періщить в обличчя, а усмішка не злазить із губ.
Я тобі дякую за купу гарних речей, які ти мені показав, поки
був тут. За довіру, за прощення, за просту людську любов і доброту. Ти не
повіриш, але якби не ти, то мабуть Ігорко був би зовсім іншим, зовсім-зовсім. Можливо
навіть протилежним до теперішнього. А можливо би вже сидів у тюрмі або вже був
би мертвим. Скільки разів я підходив до провалля, але твоя невидима присутність
відводили мене. Скільки разів твоє світло у мені, а тепер вже моє власне
світло, розганяло темряву! Дякую тобі. До зустрічі. Тут, чи там, чи будь-де.
Приймаю тебе, себе. Відпускаю тебе, себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар