тиша після бурі. дощ тихо покрапує по поверхні голови. і десь в глибині чути як зароджуються звуки природи. оживає ліс.
оживає мій внутрішній супутник і ми разом кричимо на місяць.
сьогодні я отримав подарунок і він зображає мене.
сьогодні я отримав подарунок, який допоможе мені фіксувати картографії на шкірі людей.

ще кілька ударів. кроків. місяців. років. коли вода огорне землю, усе живе повернеться у старі "кращі" часи.

I must not fear.

в регулярні проміжки часу ми випускаємо у квартирі дракона на прогулянку. звуть його Пиле-смок.
його дуже не любить кицька. її звуть Панда або Пандора.
коли дракон виходить, вона панікує, кидається із кімнати в кімнату, перетворюючись на Фореста Гампа. в її очах поруч зі страхом, виблискує інтерес, але перше почуття переважає.
тому вона труситься, ховається, а потім (коли дракон вже відпочиває), ходить по квартирі, вишукуючи ворога.
іноді мені здається, що мене як драконоводця вона вважає також своєрідним борцем із цією потворою. тому підігрую їй і трохи смішу Марину, вигукуючи: "о драконе, я йду на битву із тобою! Панда, втікай, я прикрию твій відступ!" після чого закриваю двері і далі вже просто прибираю.
моїй дійсним ворогом є, звісно ж, не Пиле-смок, а порох. порох - це ми, відсипані через шкіру, відмерлі і відчужені у молекулах.
і я насправді, не буду казати за всіх людей, боюся відчуження, старіння, відмирання та остаточної смерті. не можу про це забути, але не думаю постійно. іноді спогад цього страху вигулькує, за нагоди, як ось зараз.
якби Панда могла розуміти слова, то я би їй пояснив - що її страх - це річ вищого порядку, який перегукується із певними спогадами, травмами та таємничими вібрами душі. її котячої душі. і можливо, допускаю також, інших котячих душ, які чують ті самі речі при появі Пиле-смока. можна допустити, що коти зі спільною фобією можуть збиратися навіть в одному місці, але в них не буде сеансів терапії, вони не зможуть про це поплакатися і після цього розійтися по власних сім`ях. щойно появиться подразник страху - вони неусвідомлено, рефлекторно втечуть.
цикл страху у Панди може перебитися лише іншим циклом страху або дуже сильного переживання.
на відміну від Панди, люди можуть розуміти, можуть розмовляти, плакатися і проходити страх. але доволі часто вони роблять зі страху релігію, щось особливе, таємниче настільки, що починають переконувати інших навколо у автентичності їхнього переживання, їхнього досвіду. якщо таких людей назбирається критична маса (скільки ж це має бути?), то людей, які не бояться того ж, просто викинуть на узбіччя історії.

кожен боїться. кожен, що цікаво, боїться інтимно, на самоті, іноді переступаючи поріг свого "Я" і розповідаючи про фобії. але не варто із цього робити релігію.
розкажіть краще казку про те, як дракон був подоланий, як його сила перестала служити темряві і перейшла на сторону світла. якщо це вдалося вам (навіть у формі казки, уяви, наративу), то обов'язково може вдатися вашій дитині або другу, який в момент переживання страху може чути лише казку, а не психотерапевтичну настанову.
боятися слід. приймати страх і відпускати. сказати йому - я розпізнав тебе, вітаю. прощавай.
бо все, що приходить, обов'язково йде. чи це страх, чи дракон, чи я. доки не пізно, вчуся відпускати зайве.

knots

мені здавалося, що розв`язувати вузли - це цікаво. це як варіант науки - розібрати, роздивитися, дати можливість звільнитися певній складеній формі, "подихати" їй.
це могла бути проблема в житті, наукова тема, ідея або їхня сукупність.
але коли йдеться про емоційну сторону, то у ній "вузли" тісно переплітаються із окремими людьми. і саме люди є найважчими для мене - їхня "закрученість", комбінація ніби поширених думок, переконань, почуттів, які у один момент реалізуються в конкретній особі, в її житті, в окремій життєвій ситуації як вібрація різних хаотичних нот.

мене не перестають дивувати люди. я не можу сказати, що спокійно ставлюся до їхньої присутності в моєму житті, але постійно переконуюся - з людьми цікавіше. завдяки хаотичним зустрічам дізнаюся більше про себе самого, бо, як в дзеркалі, прокидаються відображення, проекції, сподівання та мрії.
спільні мрії різних людей.
спільні сновидіння про Землю Обітовану. 

Novaya Zemlya

http://www.ex.ua/17703649

іноді медитація може спричинити "бедтріп" - досвід відкриття неприємних проявів минулого, теперішнього і страхів щодо майбутнього.
вони можуть вдягнутися в костюми японських демонів або сусідів, міліціонерів або лікарів, старших людей або маленьких дітей з фільмів жахів.
вони приходять як суцільний жахливий сон, в якому свідомість не заснула. свідомість продовжує сприймати все на рівні чіткості та розуміння. і власне тому образи жахають ще більше, адже сновидіння минає, мозок його видаляє у смітник для наступного дня.
а це переживання свідомість мусить обіймати без фільтрів, без часто підготовки, втрачаючи віру, надію та здатність любити. нібито втрачаючи.
цей досвід багатьох лякає, відштовхує і, якщо долучити тривожну музику, вселяє в нас щось темне, далеке і ледь пригадуване. але ж нічого не може вселитися в нас без нашої волі, ніщо не може затриматися у пам*яті, якщо немає жодного грунту для цього.
все, що відбувається під час такого переживання - це очисна процедура не зовнішнього світу чи якихось "не наших" феноменів, а внутрішнього, забутого за роботою, побутом, поспіхом за грошима/успіхом/славою/визнанням/похвалою. (тільки це втеча від страху бути у програші, зазнати поразку, загубити корону і розчарувати людей у своїй "репутації").
бед-тріп - це правда про нас самих, яка приходить 1) поза сном; 2) без фільтрів; 3) у тривожний момент життя; 4) із метою, незбагненною розумом у момент переживання.
бед-тріп - це ми. зустріч неприємних нас із "пухнастими" нами. щось на зразок інтеграції складових психіки. і мабуть ти помітив, що спаювання частин у ціле - процес із вогнем, болем та криками.
я сумую за бед-тріпами. їх стає все менше із часом, коли приймаєш спогади, жахіття, страхи (оці маленькі страхи, які заражають найсильніше, бо непомітні і важко вловимі), тривогу щодо майбутнього та далеких космічних горизонтів. в якийсь момент практики ці складові втрачають силу, вони трансформуються у інші потоки енергії і глибина стає ближчою.

а так заворожувало, коли дивишся всередину і, здається, дна не видно. і, здається, великий дракон літає у глибинах океану.

Life as transformation and death

Перед тим, як зростуться кістки всесвіту, відросте волосся у лісів Амазонії та вкриються вологою пустелі Землі, ми ще встигнемо потанцювати на могилах, що вкривають кожен міліметр нашого життєвого простору.
Хтось може реагувати негативно на факт смертності усього народженого, вбачаючи у філософіях історичні форми некрофілії, а хтось може збагнути, що
філософи говорять про смерть лише для нагадування про важливість життя
смерть лише нагадує - немає чого витрачати той відведений мізер на ненависть, шкоду іншим, страх проживати і дихати на повні груди.
Факт смерті необхідний для життя, щоб не забувалися його тендітність, чутливість до порухів вітрів планетарного масштабу, здатність долати найстрашніші перешкоди, чи це лава, чи мікрометеорити, чи харчі із МакДональдз і засоби для миття посуду.
Мені приємно, коли студенти про це кажуть, розмовляють, цінують короткі миті і прозріння. Навіть якщо вже за хвильку забудуть розмову, легке зворушення всередині і повернуться до власного "цинізму" та "освіченості" в житті. Це дуже важливі кроки самостійних душ, кроки, що зворушують небеса і небеса трусяться.
Бо так ходять (хоч і кілька ударів власного серця) лише титани.
Лише ті титани, що сплять у кожному із нас, пробуджуючись на каву, подивитися у вікно та легко поспівчувати грозі, що розриває небеса: "Бий громовице! Бий блискавко! Наші свідомості покликані нагадувати небесам їхнє місце!".

І з такими думками я сьогодні засинатиму. І мені присниться небо без хмар, бо богоборець забув власне ім`я.

Junji Itō ^Uzumaki^

Завдяки Олексію я зміг побачити це, відкрити для себе, розсіятися поміж рисунками і потім зібрати себе вже через місяць. Манга «Спіраль» нарисована для живих, для тих, кого крутить життя і хто не здогадується про усю історію закручування у вир.

Кожного серцебиття спіраль все сильніше закручується, вдавлюючи у потік живу тканину особистості. Хтось із читачів скаже, що закручує лише приречених мешканців селища. Хтось скаже, що ця історія – вигадка. Але це ж не зовсім так. Як у випадку будь-якої ідеї, вигаданою людиною, частково це стосується кожного із нас. Не обов’язково у цей момент бути втіленим 

образом на аркуші, поруч із персонажами. Для цього просто можна бути, дихати і битися пульсуючим потоком у інших потоках навколо. Вир, який породжує спіраль у цій манзі, він уже захопив кожного з нас, хоч і не так сильно, але поступово витягує догори, розтягує до небес і зрештою залишить лише тіні, відбитки на асфальті, немов після вибуху атомної бомби.

Відмінність між описаною реальністю у манзі «Спіраль» та нашою – повільність процесу. Нас витягує настільки повільно, що складається враження відсутності ефекту. Наше життя згасає так повільно, що ми думаємо про вічне життя. 

А перспектива лише одна – космічний порох, що викинуто потоками у безмір Всесвіту і цим порохом буде намальовано мангу вже в іншій реальності, за інших обставин та часу. 

Інтенсивна релаксація м`язів

Третя вправа у переліку

(http://www.ex.ua/89354257)

ґрунтується на простому принципі «розслабити легше те, що було щойно напруженим». Відповідно, відчути розслаблення можна лише після напруження, а сильніше або інтенсивне напруження може при належному усвідомленні багато розповісти про ситуацію загалом у тілі та його сприйнятті людиною.

Дуже часто у вправах вас просять – «розслабтеся», «відпочиньте», але найчастіше, це не зовсім вдається. Причини можуть бути різні. Наприклад, розслабити важко те, що не було особливо напруженим – немає різкого контрасту відчуттів. Буває, що важко розслабитися через велику кількість думок в голові і вони ніби підсилюють напругу в окремих ділянках тіла, в окремих мязах. Зверніть увагу, що коли ви концентруєтеся або «берете себе в руки», то тіло реагує руками (буквально), щелепою, бровами тощо. Якщо не відпускати думки, не відпочивати мисленням хоча би іноді, то напруження стає хронічним, неправильним і неритмічним для тіла загалом.

Тому ми спочатку напружуємо м’язи окремих ділянок і тоді відпускаємо, щоб тіло закріпило у собі момент розслабленості, випаровування напруження, звільнення енергії назовні. Окрім цього вправа має на меті вироблення хорошої звички помічати напруження у тілі (в цьому вона пов’язана із вправою №1 – на усвідомлення тіла). Приємним бонусом може стати здатність відпочити в кінці заняття, а звільнена енергія напруження просто не дасть мозку впасти у стан сонливості. Фокусування із відчуттів у тілі, нарешті усвідомлюється вами як насамперед фокусування свідомістю.

Все, що відбувається у вашому тілі, відображається у мисленні, у сприйнятті внутрішніх та зовнішніх речей. Тому розвиток здатності схоплювання відчуттів напруження та розслаблення розширює інструментальний набір для роботи із психічним змістом загалом.

Сподіваюся, цей запис вам допоможе у практиці. Якщо будуть питання – пишіть.