Wolf Pack

Одного разу до мене прийшли вовки. Невелика зграя, кілька голів, які зимою пробігалися по стежках, відомим лише їм.
Це було вночі, під світлом місяця і зірок. Вони прийшли побути без слів. Послухати як вітер шелестить піском снігу.
Якщо існує культ місяця, то вовки - його жерці. Якщо існує шлях до мудрості та інтуїтивного пробудження, то він лежить лише на стежках, протоптаних зграєю вовків. І ця зграя має бути твоєю.

grandmas and hunting

деякі бабці виглядають сонячними квітками із пакунками. вони йдуть повільно із базару, бо швидко не виходить, але помітно, що не депресують через біль в тілі, в кістках чи в голові. завжди приємно дивитися на них. старість тоді не виглядає такою страшною.

***

в книгарнях перетворююся на мисливця. доісторичного, прадавнього, який може довго шукати, виманювати, переслідувати і ловити нарешті ціль. сьогодні вполював книгу в диких лісах. взяв її із собою і випустив вже вдома.
а вдома ці книги починають рости, розростатися, наповнювати собою пустку і з них виходять дракони, монахи, демони, боги, герої, злочинці, гори, ліси, запахи, звуки, картини, вірші..
і мене не стає.

What's your status

Питання: Хто ти? Для себе, для найближчого друга/подруги, з якою хочеш провести життя? Для сусідів? Для соціологів? Хто я? Підтримка чи перешкода, камінь чи мінливий потік? Той, кому хочеться розповісти все найприємніше чи лише про образи щодо невідповідності статусу? Доволі легко сховатися за статус як персону - ви звернулися не до відповідного персонажа. Підпис в іншому відділі. Мене тут немає і сподіваюся, коли відкрию очі, вас не буде поруч. 

Чи може статус і персона бути хорошою? Мабуть. Як варіант - допомога іншим людям. Одягнув персону супергероя і літаєш вночі, перехоплюючи злочини у злочинців. 

Чи можна порятувати від болю іншого? Можна сказати, що ви лікар і все не так погано. Або сказати, що ви викладач і намагатися замість приспати розум, його пробудити. Але набагато простіше за персоною ховатися, як за смс, за мовчанням, за безликістю буття десь у великій інформаційній мережі. Тільки від кого ховаєшся тоді? Від когось чи від себе? Від іншого, який набридає проявами, чи від тої порожнечі в собі, викликаною жорстоким відчуттям закинутості у цей світ. Світ, що неможливо зловити в руку, спогадами протікаючий через непевні пам'яті себе та інших.

Хоча легко збагнути роль персони як холоднокровної або страхітливої форми буття під час ритуалу ініціації - ви готові тоді завдати болю, щоб ініційований пізнав правду життя: щоб статися, слід померти частині природи всередині. Щоб стати учасником Великої Гри, слід віддати частину себе на вході. Немов квиток. Заплати ціну демонам у масках і завтра, можливо, побачиш правду про цих страшних монстрів.

Функція і якість персони визначаються контекстом. Вона може бути автентичною, неавтентичною, декорованою і простою (як шкіра обличчя), із дерева, каменю, фарби, землі, вогняних бліків. 

Персона може бути колекційним об`єктом. Не сумніваюся, що навіть в тих, хто має дві-три персони виникають проблеми із визначенням - добре.. а де моє обличчя? І зранку можна вибрати не ту персону, не той статус одягнути на себе. Оце вже біда. 

Колекції персон, ряд схованок, таємниць і порожнечі за ними. Одного разу виявиться, що за моїм обличчям нічого немає - що робити тоді? 

Репорт по медитації 2015-2016

Нарешті дозрів для підсумків за рік. Зроблю це не в стилі офіційного звіту, а радше як пост про враження від людей, методики і простору, який ми разом створювали. Спонтанний репорт про хороші речі.  

Місце. Насамперед хочу подякувати своєму другу і файному чоловіку – Ігорю Страмику, який дозволив нам займатися вже другий рік поспіль у своєму офісі-приміщенні. Те, що він отак дозволив приходити купі нових людей до себе в офіс, сидіти і займатися медитацією – це не просто подвиг, а великий, неоціненний подарунок нам всім. Моя вдячність йому зростає кожного дня. І це не просто слова, щоб потішити його, а факт. Ми мали стільці, ми мали простір, ми мали колонки для музики і лампи, які спалахували під час практики (ці лампи більше робили для пробудження свідомості, ніж мої інструкції). Не знаю, де ми будемо збиратися наступного року, але цей рік провели достойно.

Люди. Мені було приємно попрацювати із вами. Не знаю, наскільки вдалося вам пережити ті ж речі, які розвивалися в мені, але робота в групі – це дещо інше, ніж самостійна медитація. І цих моїх неповних 18 років особистих пошуків не дали такого вибуху, як два роки роботи із вами, мої сміливі друзі. Піддати себе експерименту, в незнайомому просторі, із незнайомими людьми, із незнайомим до кінця інструктором (ніхто ж не знає, що в мене робиться в голові) – це дуже сміливий крок. І те, що ви завершили курс свідчить про вас як про впертих людей, які цілеспрямовано шукають чогось більшого, ніж просто розваги. Хоч це і розвага також, екзотика, щось незвичне.. доки не почнеш займатися. Дякую (перепрошую за невпорядкованість) Саші Олинцю, Ігорчику Страмику, Галі Перверзевій, Марії Малярчук, Тоні Вишняковій, Володі Головатому (нам треба просто вдвох сходити нарешті на Лопату і вирішити справу із мандрівками), Павлові Корязі, Дані Ткачук, Галі Коваліско, Миколі Глібовичу, Остапу Калюжному, Дімі Марчуку, Таразу Кендзьору, Свя-то-сла-ву Співаку (тобі окремий респект, бо отак відмовитися від качалки заради медитацій – це взагалі крутяк) і багатьом іншим людям, які приходили на одне-два заняття. Вибачте, я усіх не пам’ятаю і якщо когось забув, то куплю шоколадку. Ми звісно не розмовляли багато про ваш досвід медитації, чого мені звісно дуже би хотілося і не тому, що хочу накопичити більше знання про досвіди, а тому, що з вами мені хотілося познайомитися більше. Це як у фільмі «Піаніст»: I wish I knew you better. Слова, які герой сказав своїй сестрі при останній зустрічі перед відправленням у концтабір. Адже наші зустрічі були для мене дійсно ліками.

Окрема подяка Марині, яка мене підтримувала весь цей час і давала купу корисних порад.

Методика. Вона працює і це найголовніше. Вона не працює в науковому розумінні, бо я не застосовував тестів, МРТ, вибірку, ізольований простір, піддослідних. Мені вже не потрібні результати, які я хочу запрезентувати академічній спільноті і написати ще кілька книг про це для вибраних читачів. Я це відпустив ще позаминулої зими. Виявилося, що життя цікавіше, а методика – це просто набір вправ, які допомагають трохи зняти біль, трохи відпочити, трохи зазирнути крізь каламуть душі на стан всередині, трохи краще спати, трохи більше дихати на повні груди і, звісно ж, бачити більше веселих феноменів. Усі ці вправи, які ми використовували нічого не варті без людей, які приходять і медитують. Вся методика не варта без моїх власних зусиль. Розуміння цього дуже сильно вплинуло на зміни, які відбулися за цей рік у сприйнятті усіх зусиль. Мені дійсно цікава не методика, а люди, які її застосовують. Якщо вдається хоча би трохи допомогти учасникам курсу, то це змінює світ, бо світ – це кожен із нас.

Я зі спокійним серцем відпускаю попередній наш рік занять. Сподіваюся, що вам сподобалося практикувати і за можливості ми продовжимо.

Із вдячністю та готовністю прийняти будь-яку критику та поради з боку учасників, Ігор.

P.S. Скринька для електронних листів: dharmadhatu.ua@gmail.com
Пишіть, чекатиму листів і завжди радий допомогти, чим зможу.  

будинки садити, дерева будувати

Мій кумир Карл Юнг колись вирішив кризу творчості, пригадавши як в дитинстві будував будинки із каміння та інших предметів. У моєму випадку це було би вирощування дерев, цілого саду, розпочинаючи від вазонків. Бачити як життя радісно проростає, прагне сонця, життя, енергії (давати і приймати) - це невелика амбіція. Спостерігати як росте свідомість і пропускає крізь себе весь внутрішній космос - це невелика амбіція, в масштабі усесвіту. Радіти успіхам тих, хто прагне росту - не складно. Як не складно побажати трохи спокою, радості і успіху на Шляху кожній живій істоті.

Нехай сьогодні завершиться побажанням миру усім. Виявляється, це легко.

22

Привіт, Сергію. Тебе немає з нами вже 22 роки. За цей час вийшло багато гарних альбомів, було побудовано багато нових будинків і народилося ще більше людей. За цей час я став майже як ти - такий же 30-ти літній молодий і перспективний для життя.

це я

Минуло стільки років, а здається ніби вчора зранку дзвонили і сказали, що тебе немає. І ця пам`ять дає знати мені про мої 10 років, про 90-ті, про холодну потім осінь і ще багато років відчуття відсутності тебе. Тоді ти мене підштовхнув до нових горизонтів. За цей час я встиг зробити багато, багато не зробити, але вже не шкодую.
Хотів тобі подякувати за те, що ти вклав у мене і за те, що пробачив мені знищення колись кількох твоїх цінних марок в процесі наукового дослідження. Ти не повіриш, але це зробило більше для мого виховання, ніж крики і биття, якого не бракувало.
Знаю, що іноді ми з тобою і так балакаємо, і ти радиш мені багато різних речей, але мені стільки хочеться тобі розповісти.. І, знаєш, буде той час, коли ми нарешті поговоримо про все, наговоримося і ще встигнемо набриднути одне одному.
Привіт тобі від живих.

Dune

На хлібі, воді та приправах виростає тіло. 

На звуках і запахах - душа і плекається пам`ять. 

На книгах виростає дух і характер. 

"Дюна" - це одна із книг, на якій формувався мій дух. Не душа, не емоції, не почуттєва сфера, а дух - свідомість. Той ум, який не просто перебирає думки і сортує їх, попередньо сплутавши у хаос, а той ум, що заглядає вглиб, що інтуїтивно пронизує Мікрокосм, визираючи у закономірності Макрокосму. 

Той голос, що допомагає ставати на ноги, коли виплеканий камінь безсенсовності придавлює донизу, - це голос, що торкається тонких ліній епосу Герберта. Це він навчив мене не боятися, або відкриватися страху і використовувати його енергію для зростання у темряві. Це той голос підказує, коли гордо піднімати голову до неба і коли схиляти її перед горами. 

Це та книга, яка читалася під Стінга і його старі пісні. І звідти, з того прошарку минулого виринають слова "russians love their children too". Або "how fragile we are".

 

Мені точно бракує мудрості жити, мені бракує сил прийняти дароване долею, але ось цей період мого життя, ця частина духу - це те, що дає мені прості мудрості і буде давати далі: у снах, чи у випадково почутих словах людей навколо. 

Дякую потокам піску пустельної планети, що зародили життя мого духу. І нехай біль далі триває, але я бачу світло вдалині. Значить я є.