Novaya Zemlya

http://www.ex.ua/17703649

іноді медитація може спричинити "бедтріп" - досвід відкриття неприємних проявів минулого, теперішнього і страхів щодо майбутнього.
вони можуть вдягнутися в костюми японських демонів або сусідів, міліціонерів або лікарів, старших людей або маленьких дітей з фільмів жахів.
вони приходять як суцільний жахливий сон, в якому свідомість не заснула. свідомість продовжує сприймати все на рівні чіткості та розуміння. і власне тому образи жахають ще більше, адже сновидіння минає, мозок його видаляє у смітник для наступного дня.
а це переживання свідомість мусить обіймати без фільтрів, без часто підготовки, втрачаючи віру, надію та здатність любити. нібито втрачаючи.
цей досвід багатьох лякає, відштовхує і, якщо долучити тривожну музику, вселяє в нас щось темне, далеке і ледь пригадуване. але ж нічого не може вселитися в нас без нашої волі, ніщо не може затриматися у пам*яті, якщо немає жодного грунту для цього.
все, що відбувається під час такого переживання - це очисна процедура не зовнішнього світу чи якихось "не наших" феноменів, а внутрішнього, забутого за роботою, побутом, поспіхом за грошима/успіхом/славою/визнанням/похвалою. (тільки це втеча від страху бути у програші, зазнати поразку, загубити корону і розчарувати людей у своїй "репутації").
бед-тріп - це правда про нас самих, яка приходить 1) поза сном; 2) без фільтрів; 3) у тривожний момент життя; 4) із метою, незбагненною розумом у момент переживання.
бед-тріп - це ми. зустріч неприємних нас із "пухнастими" нами. щось на зразок інтеграції складових психіки. і мабуть ти помітив, що спаювання частин у ціле - процес із вогнем, болем та криками.
я сумую за бед-тріпами. їх стає все менше із часом, коли приймаєш спогади, жахіття, страхи (оці маленькі страхи, які заражають найсильніше, бо непомітні і важко вловимі), тривогу щодо майбутнього та далеких космічних горизонтів. в якийсь момент практики ці складові втрачають силу, вони трансформуються у інші потоки енергії і глибина стає ближчою.

а так заворожувало, коли дивишся всередину і, здається, дна не видно. і, здається, великий дракон літає у глибинах океану.

Life as transformation and death

Перед тим, як зростуться кістки всесвіту, відросте волосся у лісів Амазонії та вкриються вологою пустелі Землі, ми ще встигнемо потанцювати на могилах, що вкривають кожен міліметр нашого життєвого простору.
Хтось може реагувати негативно на факт смертності усього народженого, вбачаючи у філософіях історичні форми некрофілії, а хтось може збагнути, що
філософи говорять про смерть лише для нагадування про важливість життя
смерть лише нагадує - немає чого витрачати той відведений мізер на ненависть, шкоду іншим, страх проживати і дихати на повні груди.
Факт смерті необхідний для життя, щоб не забувалися його тендітність, чутливість до порухів вітрів планетарного масштабу, здатність долати найстрашніші перешкоди, чи це лава, чи мікрометеорити, чи харчі із МакДональдз і засоби для миття посуду.
Мені приємно, коли студенти про це кажуть, розмовляють, цінують короткі миті і прозріння. Навіть якщо вже за хвильку забудуть розмову, легке зворушення всередині і повернуться до власного "цинізму" та "освіченості" в житті. Це дуже важливі кроки самостійних душ, кроки, що зворушують небеса і небеса трусяться.
Бо так ходять (хоч і кілька ударів власного серця) лише титани.
Лише ті титани, що сплять у кожному із нас, пробуджуючись на каву, подивитися у вікно та легко поспівчувати грозі, що розриває небеса: "Бий громовице! Бий блискавко! Наші свідомості покликані нагадувати небесам їхнє місце!".

І з такими думками я сьогодні засинатиму. І мені присниться небо без хмар, бо богоборець забув власне ім`я.

Junji Itō ^Uzumaki^

Завдяки Олексію я зміг побачити це, відкрити для себе, розсіятися поміж рисунками і потім зібрати себе вже через місяць. Манга «Спіраль» нарисована для живих, для тих, кого крутить життя і хто не здогадується про усю історію закручування у вир.

Кожного серцебиття спіраль все сильніше закручується, вдавлюючи у потік живу тканину особистості. Хтось із читачів скаже, що закручує лише приречених мешканців селища. Хтось скаже, що ця історія – вигадка. Але це ж не зовсім так. Як у випадку будь-якої ідеї, вигаданою людиною, частково це стосується кожного із нас. Не обов’язково у цей момент бути втіленим 

образом на аркуші, поруч із персонажами. Для цього просто можна бути, дихати і битися пульсуючим потоком у інших потоках навколо. Вир, який породжує спіраль у цій манзі, він уже захопив кожного з нас, хоч і не так сильно, але поступово витягує догори, розтягує до небес і зрештою залишить лише тіні, відбитки на асфальті, немов після вибуху атомної бомби.

Відмінність між описаною реальністю у манзі «Спіраль» та нашою – повільність процесу. Нас витягує настільки повільно, що складається враження відсутності ефекту. Наше життя згасає так повільно, що ми думаємо про вічне життя. 

А перспектива лише одна – космічний порох, що викинуто потоками у безмір Всесвіту і цим порохом буде намальовано мангу вже в іншій реальності, за інших обставин та часу. 

Інтенсивна релаксація м`язів

Третя вправа у переліку

(http://www.ex.ua/89354257)

ґрунтується на простому принципі «розслабити легше те, що було щойно напруженим». Відповідно, відчути розслаблення можна лише після напруження, а сильніше або інтенсивне напруження може при належному усвідомленні багато розповісти про ситуацію загалом у тілі та його сприйнятті людиною.

Дуже часто у вправах вас просять – «розслабтеся», «відпочиньте», але найчастіше, це не зовсім вдається. Причини можуть бути різні. Наприклад, розслабити важко те, що не було особливо напруженим – немає різкого контрасту відчуттів. Буває, що важко розслабитися через велику кількість думок в голові і вони ніби підсилюють напругу в окремих ділянках тіла, в окремих мязах. Зверніть увагу, що коли ви концентруєтеся або «берете себе в руки», то тіло реагує руками (буквально), щелепою, бровами тощо. Якщо не відпускати думки, не відпочивати мисленням хоча би іноді, то напруження стає хронічним, неправильним і неритмічним для тіла загалом.

Тому ми спочатку напружуємо м’язи окремих ділянок і тоді відпускаємо, щоб тіло закріпило у собі момент розслабленості, випаровування напруження, звільнення енергії назовні. Окрім цього вправа має на меті вироблення хорошої звички помічати напруження у тілі (в цьому вона пов’язана із вправою №1 – на усвідомлення тіла). Приємним бонусом може стати здатність відпочити в кінці заняття, а звільнена енергія напруження просто не дасть мозку впасти у стан сонливості. Фокусування із відчуттів у тілі, нарешті усвідомлюється вами як насамперед фокусування свідомістю.

Все, що відбувається у вашому тілі, відображається у мисленні, у сприйнятті внутрішніх та зовнішніх речей. Тому розвиток здатності схоплювання відчуттів напруження та розслаблення розширює інструментальний набір для роботи із психічним змістом загалом.

Сподіваюся, цей запис вам допоможе у практиці. Якщо будуть питання – пишіть.

blockhouse

Моє серце – панельний будинок, в якому хаотично поселено натовпи істот, людей, музики та книг. Вони живуть поруч одне із одним, спілкуються і влаштовують вечірки. Іноді зранку стає дуже тихо. Це о 5-6, коли замовкають усі голоси. Це о 11-12 ночі, коли сон зачіпає усіх, окрім сов – тоді прокидаються зі сну нічні співрозмовники. Ми разом годину-другу можемо вдивлятися у ніч і чекати приходу Месії. Або чогось іншого, божественного чи демонічного – й те, й інше – величне за своєю природою. Тоді я стаю чимось більшим, ніж панельний будинок.

Стіни будинку тонкі, тому чути усі розмови сусідів та сусідніх сусідів. Влітку тут дуже спекотно, бо воно нагрівається неймовірно швидко. Взимку холодно, бо будинок не тримає тепла. І скільки не паліть вогнища – буде пролітати холод і вигрібати руками усі залишки та рудименти енергії.

Я – рудимент енергії. І хоч усе на своєму місці, а Том Йорк далі прокидається зі мною, коли всі інші вже сплять, будинок крихкий. Як рукавичка з казки. Усі в ньому живуть і стіни так сильно тріщать, що, здається, зуби резонують, кості резонують, кров дрижить, піт вистрибує. Є ще підвал і горище, якщо вдало вибрати час, то там нікого немає і можна зустріти когось не з мешканців. 

Наприклад у підвалі іноді можна побачити мешканців Пекла або Крота із старого мультика. А на горищі – Тому Аквіната чи Платона і виливати воду вниз. Мій будинок ще навіть не добудовано і горище – це просто верхній поверх, який будується. 

Я ставлю драбину і йду туди виливати воду, розмовляти із Платоном та хмарами. На інших поверхах разом мешкають ті, без кого важко уявити собі теперішнього мене – оповідача про будинок-серце. Наприклад там мешкають Радіохед, Найн Інч Нейлз, один із альбомів Мюз, ВанілаСкай, ЧервоніПерці. Там мешкають мої навушники, заклеєні пластиліном, перші 3 курси філософії та касетний плеєр. Це один із каменів, на якому будувався дім.

 А ще можна багато розповідати про Могвай, але це мешканці іншої планети, які прилітають разом із Платоном і так само летять. У цьому будинку є багато місця, бо він нескінченний. Він недовговічний, але жити в ньому можна і навіть непогано проводити час, бо виживання потребує дуже багато внутрішньої енергії.

У цьому будинку живуть мої гори, мої гірські друзі і брати. Іноді ми виймаємо із шафи ці гори, розтягуємо їх, надуваємо і вилазимо стріляти в Платона (коли той надутий і надто серйозний) зі скляних трубок горобиною. Мої губи і пальці кривавлять, а голова сміється очима, ніздрями та ротом.

В самому центрі будинку поселилися Марина і вона зараз там міняє повністю устрій, декорації та вирощує рослини. 

Вона знайшла імена книгам, які розбіглися по поверхах і кожного ранку вони приходять до неї просити їсти. 

Скільки б не було відведено ще простояти моїй панельці, хочу сказати – ви також можете поселитися там, якщо ще не поселилися. Просто не забудьте взяти капці, запаси чаю і книжки. 

Вправа на усвідомлення дихання

щойно після 5-ти денного ретріту зрозумів, наскільки сильним є ефект від цієї вправи. вона може відрізнятися початком, серединою і кінцем, загальною схемою і послідовністю, але головне - це регулярність та поступове збільшення тривалості до 1 год.

важливо знайти ділянку в процесі медитації, яка сприймається найлегше. серед буддійських вчителів поширеною є рекомендація щодо двох ділянок:
1) ніздрі та ніс;
2) стінка живота.

можна звісно спробувати концентруватися на відчуттях у грудях або у шиї, але потік повітря поступово в цих ділянках буде послаблюватися у відчуттях і "згасати". ніздрі слугують "воротами", то там завжди буде повітря і його потоки. живіт - навіть у глибокому розслабленні буде рухатися, ледь відчутно, але цього буде достатньо. груди ж і шия потребують сильнішого потоку повітря, а отже зусиль в дещо іншому напрямі.

наше завдання - вироблення вміння концентруватися. поступово в процесі розслаблення та гальмування основних мисленнєвих процесів, дихання буде "згасати" і перетворюватися та стрічку повітря, а потім нитку. і свідомість також буде витончуватися, набуваючи рис непорушності.
звісно, це вийде не одразу. але результат може дуже сильно здивуватися навіть після тривалого періоду медитацій.

тепер щодо просто "вступної" схеми. рекомендую розпочинати із загального усвідомлення тіла, переводячи процес дихання у автономний режим, лише спостерігаючи цей процес. перший крок - рахунок до 10 (рахувати лише видихи). далі - розділяємо шлях повітря на 4 складових: ніздрі, горло, груди і живіт. на кожній із ділянок рахуємо видихи до 10. занурюючись вниз у живіт. потім ще 10 дихальних циклів - повний шлях повітря всередину і назовні.

під час цієї схеми виділіть для себе "свіжішу ділянку" із запропонованих вище і продовжуйте рахувати до 10. далі лише рахунок повітря, занурення всередину себе, занурення і звільнення від сонливості та витончення дихання разом зі свідомістю.

із загальних рекомендацій: спробуйте відпустити максимально процес дихання - не втручайтеся силою, напруженням у м*язах. просто впускайте і випускайте потоки. розслаблюйте тіло і особливо зверніть увагу на ті м*язи, які спонтанно напружуються - відпустіть і їх. потім відпускаємо все, окрім фіксації вдиху та видиху. приходять думки - відпускаємо; приходить сонливість - занурюємося і відпускаємо (ніби ви пірнаєте у воду і виринаєте); приходять візуальні образи - відпускаємо і далі дихаємо, ніби ви - русло для ріки і ріка - це повітря, яким ви дихаєте.

пам*ятайте, що вправа - це ваша спроба пізнати себе краще. не робіть над собою надто сильного насилля, водночас спробуйте до процесу поставитися відповідально і серйозно, оскільки це досвід зустрічі із собою.

а потім напишіть мені про свій досвід.

Вправа на усвідомлення тіла

Ця проста вправа була однією із перших, які вдалися мені дуже добре і майже одразу. Усі ці феномени, які переживають практикуючі, схожі на перших порах, а потім починають мінятися в залежності від особливостей характеру, установок, світогляду та сприйняття самого себе.

Отож. Ми сидимо і усвідомлюємо тіло, скануємо його і уважніше даємо розгорнутися відчуттям у різних ділянках. Спочатку вдається розглянути лише дуже загальні ділянки – руки, ноги, тулуб, голова. Іноді навіть це важко тримати постійно в увазі. Як правило, у переходах між ними, свідомість починає блукати. Це нормально, адже раніше ви дуже мало уваги приділяли тілесності як вона є. Апріорі нам видається, що тіло наше, воно очевидно існує і його іноді треба годувати, вмивати та доглядати. Це ніби щось таке існуюче як бонус для нашого мозку і голови.

Тіло і наше сприйняття тіла – це доволі розірвані між собою речі. Тіло як таке, тобто у його природній даності переживається зовсім не так очевидно як підказує буденна свідомість. Більша частина його опцій – це механіка, яка виконується несвідомо. Воно функціонує без нашого втручання. Серце б’ється, дихання дихається, кров протікає, лімфа оновлюється, клітини народжуються і вмирають, а шкіра міняється так непомітно, що вже за кілька хвилин перед нами у дзеркалі інша людина.

Але ми цього ніби не помічаємо, оскільки тіло завжди «десь там».

Коли ми починаємо усвідомлювати власну тілесність, то відкриваємо не лише приємні переживання, але й неприємні. Існує багато неприємних, некомфортних переживань, які ми ігноруємо, піддаємо відчуженню та витісненню в окремі ділянки. І ці ділянки хронічно потім нам болять. Розпрацьовуючи власний біль, ми стаємо повнішими, сильнішими, оскільки біль – це наше внутрішнє переживання, а ми як дорослі люди повинні набратися звичайної життєвої мужності, щоб побачити цей факт.

Існують нейтральні переживання, які точно присутні, але через відсутність ставлення до них (плюс або мінус), вони весь час зникають, дрейфують і, знову ж таки, несуть у собі доволі великий зміст або інформацію, необхідну для нашого подальшого розвитку.

І нарешті позитивні переживання – це ті речі, які ми також не розкриваємо до кінця, оскільки звикаємо до певної палітри і вже інших вкраплень не хочемо відчувати. Мозок звикає, свідомість застигає і радість вже не така яскрава, щастя затирається, а тіло стає чимось побічним, чужим, віддаленим.

Усвідомлення власного тіла – це тривалий процес. Якщо не вдається одразу відчути всі тонкощі переживань, то це не страшно. Це природно. Просто прийміть кожного разу той досвід, який отримуєте і продовжуйте бути собою у власному тілі навіть поза межами медитативного часу.

Спочатку тіло буде яскравіше відчуватися у 20-30 хв. медитації. А потім ви будете чути тіло трошки краще у решті часу доби. І тіло, коли ви нарешті його почнете чути як себе самого, почне глибшати у відчуттям, воно стане для вас джерелом мудрості, мужності та спокійної радості. Якщо ви зможете у власному тілі знайти спокій, то за будь-яких обставин і ситуацій свідомість буде стійкішою. Ваша життєва мандрівка неможлива без тіла, тож вчіться із ним спілкуватися власною таємною мовою.

Успіху вам і у разі чого завжди можете мені написати власні зауваження та питання.