knots

мені здавалося, що розв`язувати вузли - це цікаво. це як варіант науки - розібрати, роздивитися, дати можливість звільнитися певній складеній формі, "подихати" їй.
це могла бути проблема в житті, наукова тема, ідея або їхня сукупність.
але коли йдеться про емоційну сторону, то у ній "вузли" тісно переплітаються із окремими людьми. і саме люди є найважчими для мене - їхня "закрученість", комбінація ніби поширених думок, переконань, почуттів, які у один момент реалізуються в конкретній особі, в її житті, в окремій життєвій ситуації як вібрація різних хаотичних нот.

мене не перестають дивувати люди. я не можу сказати, що спокійно ставлюся до їхньої присутності в моєму житті, але постійно переконуюся - з людьми цікавіше. завдяки хаотичним зустрічам дізнаюся більше про себе самого, бо, як в дзеркалі, прокидаються відображення, проекції, сподівання та мрії.
спільні мрії різних людей.
спільні сновидіння про Землю Обітовану. 

Novaya Zemlya

http://www.ex.ua/17703649

іноді медитація може спричинити "бедтріп" - досвід відкриття неприємних проявів минулого, теперішнього і страхів щодо майбутнього.
вони можуть вдягнутися в костюми японських демонів або сусідів, міліціонерів або лікарів, старших людей або маленьких дітей з фільмів жахів.
вони приходять як суцільний жахливий сон, в якому свідомість не заснула. свідомість продовжує сприймати все на рівні чіткості та розуміння. і власне тому образи жахають ще більше, адже сновидіння минає, мозок його видаляє у смітник для наступного дня.
а це переживання свідомість мусить обіймати без фільтрів, без часто підготовки, втрачаючи віру, надію та здатність любити. нібито втрачаючи.
цей досвід багатьох лякає, відштовхує і, якщо долучити тривожну музику, вселяє в нас щось темне, далеке і ледь пригадуване. але ж нічого не може вселитися в нас без нашої волі, ніщо не може затриматися у пам*яті, якщо немає жодного грунту для цього.
все, що відбувається під час такого переживання - це очисна процедура не зовнішнього світу чи якихось "не наших" феноменів, а внутрішнього, забутого за роботою, побутом, поспіхом за грошима/успіхом/славою/визнанням/похвалою. (тільки це втеча від страху бути у програші, зазнати поразку, загубити корону і розчарувати людей у своїй "репутації").
бед-тріп - це правда про нас самих, яка приходить 1) поза сном; 2) без фільтрів; 3) у тривожний момент життя; 4) із метою, незбагненною розумом у момент переживання.
бед-тріп - це ми. зустріч неприємних нас із "пухнастими" нами. щось на зразок інтеграції складових психіки. і мабуть ти помітив, що спаювання частин у ціле - процес із вогнем, болем та криками.
я сумую за бед-тріпами. їх стає все менше із часом, коли приймаєш спогади, жахіття, страхи (оці маленькі страхи, які заражають найсильніше, бо непомітні і важко вловимі), тривогу щодо майбутнього та далеких космічних горизонтів. в якийсь момент практики ці складові втрачають силу, вони трансформуються у інші потоки енергії і глибина стає ближчою.

а так заворожувало, коли дивишся всередину і, здається, дна не видно. і, здається, великий дракон літає у глибинах океану.

Life as transformation and death

Перед тим, як зростуться кістки всесвіту, відросте волосся у лісів Амазонії та вкриються вологою пустелі Землі, ми ще встигнемо потанцювати на могилах, що вкривають кожен міліметр нашого життєвого простору.
Хтось може реагувати негативно на факт смертності усього народженого, вбачаючи у філософіях історичні форми некрофілії, а хтось може збагнути, що
філософи говорять про смерть лише для нагадування про важливість життя
смерть лише нагадує - немає чого витрачати той відведений мізер на ненависть, шкоду іншим, страх проживати і дихати на повні груди.
Факт смерті необхідний для життя, щоб не забувалися його тендітність, чутливість до порухів вітрів планетарного масштабу, здатність долати найстрашніші перешкоди, чи це лава, чи мікрометеорити, чи харчі із МакДональдз і засоби для миття посуду.
Мені приємно, коли студенти про це кажуть, розмовляють, цінують короткі миті і прозріння. Навіть якщо вже за хвильку забудуть розмову, легке зворушення всередині і повернуться до власного "цинізму" та "освіченості" в житті. Це дуже важливі кроки самостійних душ, кроки, що зворушують небеса і небеса трусяться.
Бо так ходять (хоч і кілька ударів власного серця) лише титани.
Лише ті титани, що сплять у кожному із нас, пробуджуючись на каву, подивитися у вікно та легко поспівчувати грозі, що розриває небеса: "Бий громовице! Бий блискавко! Наші свідомості покликані нагадувати небесам їхнє місце!".

І з такими думками я сьогодні засинатиму. І мені присниться небо без хмар, бо богоборець забув власне ім`я.

Junji Itō ^Uzumaki^

Завдяки Олексію я зміг побачити це, відкрити для себе, розсіятися поміж рисунками і потім зібрати себе вже через місяць. Манга «Спіраль» нарисована для живих, для тих, кого крутить життя і хто не здогадується про усю історію закручування у вир.

Кожного серцебиття спіраль все сильніше закручується, вдавлюючи у потік живу тканину особистості. Хтось із читачів скаже, що закручує лише приречених мешканців селища. Хтось скаже, що ця історія – вигадка. Але це ж не зовсім так. Як у випадку будь-якої ідеї, вигаданою людиною, частково це стосується кожного із нас. Не обов’язково у цей момент бути втіленим 

образом на аркуші, поруч із персонажами. Для цього просто можна бути, дихати і битися пульсуючим потоком у інших потоках навколо. Вир, який породжує спіраль у цій манзі, він уже захопив кожного з нас, хоч і не так сильно, але поступово витягує догори, розтягує до небес і зрештою залишить лише тіні, відбитки на асфальті, немов після вибуху атомної бомби.

Відмінність між описаною реальністю у манзі «Спіраль» та нашою – повільність процесу. Нас витягує настільки повільно, що складається враження відсутності ефекту. Наше життя згасає так повільно, що ми думаємо про вічне життя. 

А перспектива лише одна – космічний порох, що викинуто потоками у безмір Всесвіту і цим порохом буде намальовано мангу вже в іншій реальності, за інших обставин та часу. 

Інтенсивна релаксація м`язів

Третя вправа у переліку

(http://www.ex.ua/89354257)

ґрунтується на простому принципі «розслабити легше те, що було щойно напруженим». Відповідно, відчути розслаблення можна лише після напруження, а сильніше або інтенсивне напруження може при належному усвідомленні багато розповісти про ситуацію загалом у тілі та його сприйнятті людиною.

Дуже часто у вправах вас просять – «розслабтеся», «відпочиньте», але найчастіше, це не зовсім вдається. Причини можуть бути різні. Наприклад, розслабити важко те, що не було особливо напруженим – немає різкого контрасту відчуттів. Буває, що важко розслабитися через велику кількість думок в голові і вони ніби підсилюють напругу в окремих ділянках тіла, в окремих мязах. Зверніть увагу, що коли ви концентруєтеся або «берете себе в руки», то тіло реагує руками (буквально), щелепою, бровами тощо. Якщо не відпускати думки, не відпочивати мисленням хоча би іноді, то напруження стає хронічним, неправильним і неритмічним для тіла загалом.

Тому ми спочатку напружуємо м’язи окремих ділянок і тоді відпускаємо, щоб тіло закріпило у собі момент розслабленості, випаровування напруження, звільнення енергії назовні. Окрім цього вправа має на меті вироблення хорошої звички помічати напруження у тілі (в цьому вона пов’язана із вправою №1 – на усвідомлення тіла). Приємним бонусом може стати здатність відпочити в кінці заняття, а звільнена енергія напруження просто не дасть мозку впасти у стан сонливості. Фокусування із відчуттів у тілі, нарешті усвідомлюється вами як насамперед фокусування свідомістю.

Все, що відбувається у вашому тілі, відображається у мисленні, у сприйнятті внутрішніх та зовнішніх речей. Тому розвиток здатності схоплювання відчуттів напруження та розслаблення розширює інструментальний набір для роботи із психічним змістом загалом.

Сподіваюся, цей запис вам допоможе у практиці. Якщо будуть питання – пишіть.

blockhouse

Моє серце – панельний будинок, в якому хаотично поселено натовпи істот, людей, музики та книг. Вони живуть поруч одне із одним, спілкуються і влаштовують вечірки. Іноді зранку стає дуже тихо. Це о 5-6, коли замовкають усі голоси. Це о 11-12 ночі, коли сон зачіпає усіх, окрім сов – тоді прокидаються зі сну нічні співрозмовники. Ми разом годину-другу можемо вдивлятися у ніч і чекати приходу Месії. Або чогось іншого, божественного чи демонічного – й те, й інше – величне за своєю природою. Тоді я стаю чимось більшим, ніж панельний будинок.

Стіни будинку тонкі, тому чути усі розмови сусідів та сусідніх сусідів. Влітку тут дуже спекотно, бо воно нагрівається неймовірно швидко. Взимку холодно, бо будинок не тримає тепла. І скільки не паліть вогнища – буде пролітати холод і вигрібати руками усі залишки та рудименти енергії.

Я – рудимент енергії. І хоч усе на своєму місці, а Том Йорк далі прокидається зі мною, коли всі інші вже сплять, будинок крихкий. Як рукавичка з казки. Усі в ньому живуть і стіни так сильно тріщать, що, здається, зуби резонують, кості резонують, кров дрижить, піт вистрибує. Є ще підвал і горище, якщо вдало вибрати час, то там нікого немає і можна зустріти когось не з мешканців. 

Наприклад у підвалі іноді можна побачити мешканців Пекла або Крота із старого мультика. А на горищі – Тому Аквіната чи Платона і виливати воду вниз. Мій будинок ще навіть не добудовано і горище – це просто верхній поверх, який будується. 

Я ставлю драбину і йду туди виливати воду, розмовляти із Платоном та хмарами. На інших поверхах разом мешкають ті, без кого важко уявити собі теперішнього мене – оповідача про будинок-серце. Наприклад там мешкають Радіохед, Найн Інч Нейлз, один із альбомів Мюз, ВанілаСкай, ЧервоніПерці. Там мешкають мої навушники, заклеєні пластиліном, перші 3 курси філософії та касетний плеєр. Це один із каменів, на якому будувався дім.

 А ще можна багато розповідати про Могвай, але це мешканці іншої планети, які прилітають разом із Платоном і так само летять. У цьому будинку є багато місця, бо він нескінченний. Він недовговічний, але жити в ньому можна і навіть непогано проводити час, бо виживання потребує дуже багато внутрішньої енергії.

У цьому будинку живуть мої гори, мої гірські друзі і брати. Іноді ми виймаємо із шафи ці гори, розтягуємо їх, надуваємо і вилазимо стріляти в Платона (коли той надутий і надто серйозний) зі скляних трубок горобиною. Мої губи і пальці кривавлять, а голова сміється очима, ніздрями та ротом.

В самому центрі будинку поселилися Марина і вона зараз там міняє повністю устрій, декорації та вирощує рослини. 

Вона знайшла імена книгам, які розбіглися по поверхах і кожного ранку вони приходять до неї просити їсти. 

Скільки б не було відведено ще простояти моїй панельці, хочу сказати – ви також можете поселитися там, якщо ще не поселилися. Просто не забудьте взяти капці, запаси чаю і книжки. 

Вправа на усвідомлення дихання

щойно після 5-ти денного ретріту зрозумів, наскільки сильним є ефект від цієї вправи. вона може відрізнятися початком, серединою і кінцем, загальною схемою і послідовністю, але головне - це регулярність та поступове збільшення тривалості до 1 год.

важливо знайти ділянку в процесі медитації, яка сприймається найлегше. серед буддійських вчителів поширеною є рекомендація щодо двох ділянок:
1) ніздрі та ніс;
2) стінка живота.

можна звісно спробувати концентруватися на відчуттях у грудях або у шиї, але потік повітря поступово в цих ділянках буде послаблюватися у відчуттях і "згасати". ніздрі слугують "воротами", то там завжди буде повітря і його потоки. живіт - навіть у глибокому розслабленні буде рухатися, ледь відчутно, але цього буде достатньо. груди ж і шия потребують сильнішого потоку повітря, а отже зусиль в дещо іншому напрямі.

наше завдання - вироблення вміння концентруватися. поступово в процесі розслаблення та гальмування основних мисленнєвих процесів, дихання буде "згасати" і перетворюватися та стрічку повітря, а потім нитку. і свідомість також буде витончуватися, набуваючи рис непорушності.
звісно, це вийде не одразу. але результат може дуже сильно здивуватися навіть після тривалого періоду медитацій.

тепер щодо просто "вступної" схеми. рекомендую розпочинати із загального усвідомлення тіла, переводячи процес дихання у автономний режим, лише спостерігаючи цей процес. перший крок - рахунок до 10 (рахувати лише видихи). далі - розділяємо шлях повітря на 4 складових: ніздрі, горло, груди і живіт. на кожній із ділянок рахуємо видихи до 10. занурюючись вниз у живіт. потім ще 10 дихальних циклів - повний шлях повітря всередину і назовні.

під час цієї схеми виділіть для себе "свіжішу ділянку" із запропонованих вище і продовжуйте рахувати до 10. далі лише рахунок повітря, занурення всередину себе, занурення і звільнення від сонливості та витончення дихання разом зі свідомістю.

із загальних рекомендацій: спробуйте відпустити максимально процес дихання - не втручайтеся силою, напруженням у м*язах. просто впускайте і випускайте потоки. розслаблюйте тіло і особливо зверніть увагу на ті м*язи, які спонтанно напружуються - відпустіть і їх. потім відпускаємо все, окрім фіксації вдиху та видиху. приходять думки - відпускаємо; приходить сонливість - занурюємося і відпускаємо (ніби ви пірнаєте у воду і виринаєте); приходять візуальні образи - відпускаємо і далі дихаємо, ніби ви - русло для ріки і ріка - це повітря, яким ви дихаєте.

пам*ятайте, що вправа - це ваша спроба пізнати себе краще. не робіть над собою надто сильного насилля, водночас спробуйте до процесу поставитися відповідально і серйозно, оскільки це досвід зустрічі із собою.

а потім напишіть мені про свій досвід.