не камінь

як часто тобі хотілося бути каменем? Не відчувати нічого, не думати і жити повільно, у геологічних рамках.

Як часто тобі хотілося бути деревом? Рости собі повільно, плавно, розпускати крону, не знати слів і емоцій людини.

Як часто тобі хотілося бути мохом, що вкриває каміння і десь у своїх невідомих межах торкається серця землі? Рости у Ісландії, у прохолодних водах знаходити сили, у чорних ґрунтах шукати собі розраду.

Чи хотілося тобі побути книжкою, яку хтось би прочитав і сказав – це класна книжка? 4/5 рейтинг на Goodreads!

Буває так, що життя людського забагато для однієї людини. Повторю ще раз, трохи по-іншому.. буває так, що мені забагато одного мого життя. І це я не кажу про омріяні, амбітні проекти себе за років 5, 10, 20. Я не кажу про свої мрії створити сім’ю і побудувати простір, у якому міг би рости далі емоційно, проростати у землю будинком, а там далі і до лісу недалеко. Не кажу про Ігоря-ілюстратора, Ігоря-письменника, Ігоря-професора, Ігоря-підкорювача усіх найвищих вершин. Тут немає місця Ігорю-детективу, Ігорю-астронавту, Ігорю-водію-трактора.

Лише мене – звичайного Ігоря буває нестерпно важко витримувати, нести на собі, похнюпивши голову. Не стає сил! Усі ці тривоги, втома, мігрень, булькання і бурчання у животі, миття і догляд за тілом, думки, які не зупиняються. Одяг, який треба одягати, ліжко, з якого треба вставати – так багато всього. Я не витримую! Не витримую себе сам. Час від часу.

А потім тихо кажу собі – та й фіг з ним. Усміхаюся собі і лежу, поки не стане сил піднятися. Їм, коли хочу. Даю собі спокій. Іноді день, іноді кілька днів – але завжди це завершується хвилею легкості, натхнення, спокійного такого крокування далі. І з кожним роком цього стає більше! А ще одне несподіване відкриття – здатність бути із іншими! От що може зробити практика любові до себе, поваги до себе, прийняття, довіри, прощення. Пробачаю собі свою людську природу, недосконалу, неідеальну, мінливу, еклектичну, неоригінальну, нездійсненно-амбітну. Пробачаю просто кожної нагоди і тоді, коли буває легко, і тоді коли буває важко. І можу прийняти тоді себе, а також інших людей, адже люди бувають різні. Так, це важко іноді збагнути, але цінності бувають інші, погляди на життя і майбутнє – інші, ставлення до мене може бути кардинально протилежним до моїх оцінок. Я не можу пізнати людей повністю своїм розумом. Яка біда! Трагедія! Екзистенційна драма мого розуму! Мій розум прагне пізнати все, бо це його місія – розгадування загадок.

Натомість серце приймає. Приймає непізнаваність усього. Приймає відмінності між мною і тобою. Це не робить мене відкритим для маніпуляцій, для експлуатації, зловживання, але проводить гарну, здорову межу – ось я! А ось ти! І я приймаю такий стан речей, навіть якщо тобі це не подобається.

Одного разу, моя близька подруга, моя soulmate сказала, що найсильніша риса у її близьких людях – це прийняття її такою, якою вона є. Не розуміння, а прийняття. І це надихає, дає сили рухатися далі, незалежно від того, куди веде дорога і з якими монстрами у людській подобі нам доведеться ще перетнутися.

Я не камінь. Не дерево. Не мох. Не будинок. Не уявна жирафа і не єнот. Це не означає, що не даю собі можливості уявити буття у їхніх форматах. Ні, у жодному разі – уява має право на свободу.

Йдеться радше про усвідомлення себе у різних форматах. Усвідомлення – це боляче, бо ми відкриваємо власне серце, яке дуже живе і постійно взаємодіє зі світом. Також усвідомлення – велика радість єднання, бо я не сам. Ніколи більше не сам. Навіть зі своїми покійними, хто відійшов із життя, із нашого живого простору у невідомість. Вони зі мною, у моєму серці. І мені до цього слід було йти багато років, доки не почув у хаосі усіх своїх страхів і болю, що є місце, де наші серця перетинаються, пульсують, заповнюють буття маленькими грибницями сітки Індри.

Одного разу мене спиталися: чи медитація робить із нас дерево, овощ, камінь, [вставити свій варіант]? У разі втечі від себе усі засоби можуть бути дієвими: алкоголь, наркотики, трудоголізм, зловживанням довірою, катання по усьому світу, а також медитація. Є таке поняття – spiritual bypassing, яке визначає здатність людини уникати, ховатися і втікати від свого власного життя у позу лотоса, у зал для йоги, на ретритах із дуже healthy food та інстаграм просвітленням.

Дещо із засобів може стати основою для пошуку себе. Навіть пива іноді корисно випити, щоб голова відпочила. А іноді можна побути овочем і подивитися якийсь серіал. Ми дорослі люди і ніхто нам за це оцінок не ставить, окрім нас же.

І я не закликаю вас робити як я – обирати бути людиною, жити щоденним життям Ігоря чи будь-кого іншого. Просто собі нагадую, що день, коли я наважився змінити підхід замість втечі, захисту і уникання на альтернативу – відкритися собі, побути у собі і послухати власний біль живим собою – цей день став моїм другим народженням.

І при цьому мрію побувати Ігорем-мохом у Ісландії.