komikkkkkkkon №1

найкращі речі стаються в житті спонтанно, бо коли готуєшся до чогось, плануєш, то воно ніби проходить і відбувається, але якось "змазано" у плані переживань.
із першим фестивалем коміксів "коміккон" сталося все спонтанно. написала Олександра, що є можливість виступити із лекцією. подав біографію і назву лекції про зомбі. купив квитки і далі про цю подію забув. бо була робота, дипломні, реферати, іспити тощо.

1. дім. в суботу увечері запакувався найнеобхіднішим, взяв ноут (якого ніразу не вмикав), електронну книжку, квитки, паспорт, Маринині приготовані з любовю лаваші і яблуко, і вафлі артек, заліз у поїзд, який їде 13 годин і поїхав.

2. чистилище. можливо це лише моя підозра або плід бурхливої фантазії, але складається враження, що поїзди придумали для психологічного тиску на людину. ці маленькі концтабірні комірки, в яких люди сплять і їдять, і спілкуються. ці комірки, в яких запахи переповнюються, переплітаються і набувають власного життя. можливо тут є свої власні торнадо, які запускаються, коли всі пасажири виходять і тоді провідник боязко ховається в своїй кабіні і чекає завершення катаклізму.
люди сплять - ніби у великій усипальниці, просто розкладені тілами по поличках. якщо не чути храпу - тоді або ти вмер, або усі інші. хтось повинен хропіти, відбивати ритм життя усього вагону. десь обовязково має бути зламане вікно. але в решті вагону стояла страшна духота. така як у склепі. просто бракувало повітря. їхали довго. за цей час можна написати коротке екзистенційне оповідання, спалити його і написати ще одне. при цьому жодним чином не вплинути на загальну літературну культуру. вашу творчість просто не помітять. я не читав усі оповідання бикова із його "потягового" циклу, але "можарово" дуже пасує до "чистилища".
зі мною їхали половина вагону якихось "мєсних" лікарів, які відпочивали у львові неповними родинами. вони розповідали про хвороби, про болєзні, сексуальні девіації, про "відсутність мозгів" у певних ділянках жіночого тіла. при цьому більша половина цієї бурхливої громади були власне жінки аморфного вигляду, подервянського типажу та вимови. це вони пили горілку із 7 ранку в сусідньому купе/комірці. інші люди взагалі не рахуються, вони перебували у стані "декоративна прикраса вистави для лікарів, які їдуть додому".

3. інтермеццо. приїхав до столиці. вийшов ледь живий, пройшовся разом зі всіма такими ж втомленими людьми (мабуть в цьому місті втомлені люди автоматично стають "своїми"). метро і сюрреалізм. метро та наркотичний тріп у космосі, без землі під ногами. потім живий потік вибльовується вагоном і люди у такій дивній побутовій озлобленості (як у обладунках лицарі) вириваються у бій. пробиваємося наверх, до повітря надземя і сонця, яке по усіх головах поливає спеку і таку ж "любов", яку отримує від людей з підземмя.

4. рай. на якусь мить в мене почався напад соціофобії чи агорафобії. чи разом і того, й іншого. там було дуже багато людей, вони такими великими потоками бігали від одного місця в інше, слухали уривками лекції в різних приміщеннях, кантувалися в залах для ігор та купували хаотичні предмети на розкладках. люди одягнуті в костюми персонажів фільмів, коміксів, аніме, мультиків тощо. шкода не зустрів Сплінтера. мав би з ким зробити селфі. бачив Бетмена, але доволі унилого (окрім того, що найближчим часом це буде Бен Афлек - так, я жартую як гік). але загалом ці всі люди були чудовими. вони мрійники, задроти, гіки, ботани, зануди, доходяги, дрищі, блєднолиці, очкаріки, прибацані тощо. але власне цих людей я люблю. і тому себе відчував як вдома на той час, поки заходив усередину. мені вдалося прочитати лекцію про зомбі, розсмішити слухачів, покривлятися і показати кілька трейлерів. зі мною зробили перше в житті селфі як із особою публічною. просили автограф, на що я ввічливо попросив так зі мною не робити і просто написав контакти. були дуже веселі питання і кілька нових моментів від слухачів, яких не знав. були просто хороші усмішки і величезна купа позитиву. шкода не встиг із питаннями-відповідями.
потім була зустріч із чудовою сім`єю Олексія, обід із картоплею та чаєм, комікси, розмова про книжки і комікси, про музику та інструменти. про все на світі. так можна розмовляти тільки із людьми, які дійсно хороші і відкриті. а ще - щасливі. ми ще цілий день із Олексієм ходили разом полювати на лекції фестивалю. знайшлися із Саданом і слухали дві лекції.
- про зоряні війни від доволі еротично-дискурсивного лектора (я ніяк не міг зосередитися на тому, що він говорить);
- про хеллбоя, від якої було дуже багато всього нового.

5. інтермеццо-рай. потім була зустріч із Сашею та Галею. це той випадок, коли в один день ти бачиш стільки різних людей, з якими міг би жити у великому одному будинку і не відчувати жодного дискомфорту. я їх замучив ходіннями, розмовами і емоціями. ми медитували і слухали як співають пташки за вікном. дивилися як заходить сонце. і потім ще були розмови про метафізичне, еволюцію людини та все інше. в той день я пив найсмачніші чаї за останніх кілька місяців.

6. пекло. плацкарт додому. це коли заходиш всередину гори, щоб кинути перстень у лаву і врятувати світ. тільки це вагон, в якому вже напакувалися люди, вони вже розстелилися і надихАли вагон новим пекельним життям. тіло одразу вкрилося озерами та океанами води, в якій за кілька мільйонів років таких же умов могло народитися щось нове, типу одноклітинних організмів, з яких виростають найстрашніші монстри. після людства нове життя еволюціонуватиме саме у закинутих поїздах Укрзалізниці. це будуть одноногі карлики із великими носами та аеромобільними вухами. я виліз на поличку, нарешті почув голос Марини, закрив очі і заснув під музику. до сходу сонця мене не було у реальності, де спало і потіло тіло. тавтологічно виділяло воду в океан еволюції. і ще я зїв яблуко із великою радістю.

7. дім. кока-кола. прибиральники. двері. вода. ліжко.

дякую усім, хто був зі мною там. це була дуже комплексна пригода на один день. і мені навіть не потрібно було нічого вигадувати. Олексій, Олена, Садан, Саша, Галя - многая літа!