Неділя березня місяця

Люблю свою роботу. Викладати. Кожного дня ходжу на заняття зі спокійною душею і пробудженим розумом. Зустрічаю нових людей, розмовляю, ділюся, розвиваюся. За що вдячний студентам і колегам.

Іноді буває важко. Одна якась річ може раптово вибити із доволі щасливого ритму у кафкіанський. Так склалося, що мені завжди було важко із людьми, точніше із тим, що у несвідомому сприймається як організація людей, система, як безособове утворення, в якому існують лише папірці, а не люди.

Цього разу мене вибили із колії.. перспективи нових вимог майбутніх доцентів. Все, що залишилося зробити за старими вимогами – це доробити текст посібника для студентів, щоб полегшити їм навчання і розважитися із купою літератури. І на все достатньо часу. Але оця перспектива знову мати справи із бюрократичною системою за новими правилами, які нереально виконати за півроку без грошей, перетворюється на страшний сон – підписи, документи, рішення, витяги тощо. Поодинці із цими потворами можна справитися, але не тоді, коли вони всі в уяві об’єднуються в нерозмиту пляму, хмару, хмарищу.

Звісно розум каже – спокійно, все встигається, все буде добре. Але ж несвідоме таке.. воно загострює, вимиває рештки спокою саме в цьому питанні і все. І мене немає. Лише оголена точка, яка зникає у вирі паперових териконів. 

скажи пароль або християнські футбольні клуби

Коли мені було років 8, я прочитав біблію. То був такий період в житті, коли психіка хотіла знайти сенс у цій книзі, а отже пояснити людям моменти, яких вони хотіли уникнути. Весь цей «період» дуже дратував бабцю, яка себе досі вважає католиком, не забуваючи про поклоніння сталіну і його епосі. Виявляється, що вона розуміла біблію назагал, у загальному сенсі, як втілення надземного порядку і приписувала цій книзі багато речей, яких там не було. А моя дитяча голова була схильна до сприйняття деталей, завдяки попередньо прочитаним книгам про Шерлока Холмса. в результаті рідня отримала купу міні-конфліктів, коли висловлювання і вчинки не збігалися із ідентичністю «Християнин», а суперечності не загладжувалися. Маю на увазі речі, які у старому і новому заповітах між собою не співпадають – в житті виявилося, що логіка тут нідочого.

А згодом, коли мій інтерес до цієї книги і релігії пройшов стадію захвату і дійшов до стадії критичного сприйняття (на філософському факультеті), зрозумів, що основним аргументом людей, які не читають біблію є не логічність чи алогічність самого тексту, а віра. Причому кожен розуміє цю віру по-своєму. Наприклад хтось вірить по неділях. Хтось у будні або по ранкових кавах.

Це спричинило наступну коротку стадію відторгнення біблії і християнства, яка наклалася із купою проблем і розчаруванням в людстві. А насправді була просто реакцією на дорослішання тіла, душі, мислення. Це був час, коли нормальне мене викидало у зону розгубленості.

І нарешті настала стадію умиротворення. Я збагнув, що для багатьох людей, які ідентифікують себе із християнством, важливою є власне футболка із улюбленим клубом. Для когось це – баварія, для когось - динамо, для когось – біблія і християнство, для когось – коран й іслам. Люди просто відчувають себе самотніми, їм потрібна ідентифікація і симулякри, які в їхньому житті майже не відіграють жодної ролі. Як етика нагірної проповіді. Люди бояться, що прокинуться і всі їхні атрибути зникнуть. І я боюсь, що одного ранку прокинуся без книжок, без мозку, без здатності пам’ятати й іноді хочеться просто заради відчуття спокою зануритися із головою в пісок якоїсь вже існуючої системи цінностей, поверхнево так зануритися і щоб голова, вкрита цим піском була для усіх свідченням моєї несамоти, причетності до чогось більшого…

Але що може бути більшим за життя? Наприклад смерть. Що може бути більшим за глибину пізнання, а не поверхневість? І зрештою.. чи може проміняти на внутрішній комфорт та ілюзію спокою той, хто звик до напівадреналінового споглядання світу широко розплющеними очима?

Може звісно. В будь-який момент. Бо ми люди і всі пливемо у човні.

А біблію я більше не відкривав. Скажу таємницю – її і не потрібно знати, щоб розмовляти про високі богословські проблеми, адже всі проблеми – із голови, яка і так встановлена на тілі від народження. Питання чи пропатчена і чи користується нею це тіло. 

(не)мій телефон

Мій мобільний телефон не найкрутіший. Він навіть не смартфон. Він навіть не мій, насправді. Як і багато інших речей, які мені хтось дарує або віддає. Як і багато інших речей, які дарую або віддаю. Просто комусь в якийсь момент ця річ стає потрібнішою. Як шапки, картини, листи, добрі слова, обнімашки, поради, чай та багато чого іншого, за винятком хіба білизни.

Мій телефон від сестри. На ньому досі є наклейка «Ты можешь помочь собакам». Не впевнений чи ця теза правдива. Завжди здавалося, що найкращим рішенням стосовно собак буде просто залишити їх в спокої і розбиратися самотужки. Годувати звісно, доглядати. Але емоційно і етично дати собакам і котам спокій. Як і решті планети.

Ще він зелений і якби не сіра обгортка, то видавався зовсім несумісним зі мною у життєрадісності.

Мій телефон робить фотографії і деякі з них просяться сюди, розповісти про себе, про когось, про моменти.. отож коротка історія шкіри фотоапарату на телефоні моєї сестри. 

1) це арніка. французький бульдог, ім*я якої мінялося багато разів. наприклад - баракуда, хропун, пердюлька, кряказябра і булька.
вона дуже любить спати, гуляти і Іру, з якою в неї схожий характер і рівень няшності-мімішності.

2) це Марина. я її люблю. вона вперта, така ж як я, але набагато добріша людина і тепер магістр. (на фото ще ні)
хоча магістр-немагістр, їй досі не видали диплом, що симптоматичне для нашої вищої освіти. вищої цікаво над чим..

3) це селфі. для того, щоб розуміти, наскільки важко буває прокидатися і жити. якщо потрібна ілюстрація вислову "жизнь - боль" - це якраз здається.

4) це Панда. вона не буде мамою. в неї оригінальний характер і ще з неї поганий артилерист-наводчік. в цьому фото зафіксовано її любов до оптимістичного печива.

5) це Машка. кицька, яка також вже не буде мамою. вона багато кричить, їсть і гуляє. ще іноді її можна знайти на капоті машини, де вона настроюється на вай-фай мережі, вилизуючи лапи.

6) це небо над білою церквою. гарнішого неба я ще не бачив. воно мабуть як у монголії, судячи зі слів моєї бабулі. низько, багато, широко і всеохопно. під таким небом відчуваєш себе на хмарах, чи в них. а зовсім не під.

7) на цій фото - мій старий пенал, який також не мій, а сестри. ну і ще квіти на столі.













мабуть на сьогодні досить, бо можливо комусь захочеться позичити ті моменти, які зафіксовані на інших фото.
а я ще не готовий.

b-i-g b-o-t-h-e-r

Де мій старший брат, де мій батько? Де вчитель, який залишить після себе одяг, велосипед і книжки? Він вже був? Був. Просто забуваю. Хочеться не речей (які час забирає), не книг (які прочитуються) і навіть не велосипед (який згодом вкрали з підвалу), а живої людини. Хочеться прийти до живої людини, яка міняється, оновлюється, постить життя, буває впертою і проявляє характер. Жива людина, яка не поводиться як штучний інтелект – це первісна жага і жахіття кожного з нас.

Скільки емоцій може сколихнути пісня, кілька пісень, що написані проникливо і проникливо діють. Я народився в країні, якої вже не існує. Прожив у ній 6 років і відпустив. Чи ні? Куди ділися 6 років? Немов у Нарнії побував, але такій страшній, іншій, гіршій, де персонажів замінили поліклініки, вчительки і виховательки. Де події навколишнього світу дуже дивно перепліталися із світом уяви і вірилося у все.

Наприклад у свою здатність співпереживати іншим. Іншому. Комусь ще, із живим серцем, хто думає, розмовляє, ходить по вулицях так само як і я. просто по інших лініях долі, трохи в іншій реальності, наповненій іншими словами і думками.
І людьми. Як мало ми насправді знаємо про людей, про їхні можливості і про перетини долі. Щойно болітце голови заспокоїлося і почало гноїтися як пробуджується інша енергія, інша людина втручається в цей процес і вибиває. «ти лова!» або «кантакт». І ти бігаєш із цеглиною, щоб передати кантакт комусь іншому, віддати комусь центрування навколо «я», стати як інші – невиділені долею, невиділені соціумом. Відійти в тінь буття, поза межі подіуму дитячого простору. А є хтось, хто так тільки жити і хоче – під світлом трубоскопів, дискокульок, на екрані шустера.
Хочеться прожити життя, щоб остаточно стати невловимим як хмарина – вона може бути навіть дуже велика, але по суті, залишатиметься лише повітрям, парою. Чи може варто запитатися…
То ким я став? Ким я є? Ким здійснююся? Якими людськими позначками наповнений мій внутрішній світ і чому досі не відчуваю себе вільним від усіх цих речей, які мене гнітять і дусять?
Чому навіть відсутність потреби щось пояснювати комусь, слова самі просяться – щоб пояснити самому собі. Стати свобідним. Бідним і убогим за власним бажанням, переконанням, всупереч кредитній лінії та репутації 80 рівня. 15. 20. 3. 1. Ельф 1 рівня. Гном 13. Львів`янин 90. Я – 31. Прокачаюся до певного рівня, стану пугалом для середнього класу і вийду з гри, вимкну вай-фай і можливо, спокійно засну, після усіх хвиль травматичного досвіду, після відкатів інформації з великої мережі поєднаних душ.

вибір червоного і синього

дуже багато виборів. чим більшає усвідомлення, тим ширшою стає палітра виборів - слова, поведінки, наслідків. ніби із тіні виходить кольорова картина, раніше схована і наповнюється усіма можливими варіаціями.
перспектива варіантів вибору та комбінацій усіх подій та випадкових переплетінь долі може і захоплювати, і лякати. до вжахання.

у всій цій сукупності варіантів можна загубити голову, зїхати із глузду, втратити себе, оскільки себе як такого не залишається. те "я" - лише плетиво із випадкових елементів, слів, суджень, характерних рис. коли розвязуєш вузлики особистості, то в якийсь момент сприймається факт нескінченності, відсутності дна, верхівки. в який бік не рушиш - всюди перспектива розростається як сукупність величезної кількості гілок дерев.
можливо свідомість - це лише точка, яка умовно існує і її існування обмежується функцією - мандрівкою по лініях долі, лініях переплетінь, які належать до одного великого тіла.
можу із певністю сказати, що основний негатив переживань цієї правди вже пройдено. психіка якось переварилася, переборолася, змучилася. зараз просто невпевненість і пауза перед наступним етапом.

хочеться більше практикувати, частіше, з різними людьми. але це бажання є хибним, оскільки не можна вимагати від світу того, що світ не передбачає як нормальну ситуацію. світ може гарантувати нам норму, людей норми, ситуації норми, але жодним чином не зобовязаний реагувати на ненормальні сценарії розвитку. наприклад на самореалізацію, дорослішання, відкриття потенціалу і практику глибшого рівня. однак цей світ може відкрити згодом нові форми нормальності. як наприклад - співрадість, милосердя, доброта, любов. це ненормальні речі для світу і природи. вони еволюційно суперечать поведінці норми. гнів, озлобленість, заздрість, жага - це нормально. запустіть одну із цих емоцій по соціальній структурі і вона буде реагувати звично - вона знає ці емоції.
однак вона не знає як реагувати на любов.

хм. це все сказане вище, має стосунок до практики як вірусної атаки - загальна система просто не справляється із свідомістю, засади функціонування якої нарешті усвідомлюються і змінюються.

sacrum et profanum

Якось повз вуха проходили повідомлення ображеного характеру стосовно порошенка-януковича-ющенка-кучму-кравчука. Ну добре, стосовно кравчука буду мовчати, бо тоді ще (у міфічний золотий вік української незалежності) моя свідомість була зайнята школою і приставкою денді. Але стосовно інших президентів і отців засновників нової міфології в мене сталося осяяння. Людям не потрібен фактичний персонаж на престолі – це їх не турбує, звісно характер відіграє роль у медіа, акцент, впевненість, але ці риси можна моделювати за допомогою медіа-тежнологій, імідж-мейкерам тощо.

Інша справа – традиційне сприйняття президента як посаду символічну, яка втілює собою світовий устрій і магічну силу «Ян», на якій тримається плоска земля Україна і навколо якої обертається сонце, місяць, усі інші країни і острівці реальностей. Якщо світ навколо людини традиційного світогляду починає руйнуватися, то виникає бажання поміняти очільника престолу, бо він в цій ситуації не людина, а власне втілення принципу. Якщо принцип порядку не може проявитися – це не провина самого Порядку, а людини, яка сидить на престолі і не здатна (або втратила таку здатність) нести на собі тягар сакрального.

Українці – це традиційність. Це світ міфу, який щойно формується із усіма вічними міфологічними сюжетами царя і теократії. Останні події навколо нерукотворного образу засвідчують власне традиційність українців. А тому логічними стають діаметрально протилежні фейсбуківські нарізки думок (саме нарізки, а не думки) – порох зливає (я даю далі хабарі, але винуватий він!), янукович-овощ (його смерть спасе нас усіх!), ющенко-бджоляр (нездара, не може сказати сильного слова магічної сили!)… і тут раптом мене просто розсмішила недавно почута фраза про кучму (а це власне підтверджує мою тезу про міфологічність сприйняття пересічного українця), що «за його часів так не було!». 

Ми, по-суті, вже маємо сформований простір «золотого часу»: батько мафіозі, але свій, який сидить на престолі і рішає усі діла, дарує хліб, спокій і стабільний курс долара. Пам'ять викидає факти вбивств, олігаргічності устрою, суцільної вертикалі корумпованості, розробки системи смотрящіх і чистки через судову систему конкурентів. І звісно – виведення інтересів великого капіталу понад інтересу народу.

Це все може виглядати веселою грою в тези і гіпотези. Щойно ми виходимо в актуальну дійсність за логікою тексту вище. Якщо народ традиційний (а українці за невеликим винятком саме такі), тоді будь-які нетрадиційні рухи, новаторство, реформи, зміни завтрашнього дня, плаваючий курс гривні, визнання маргінальних груп як рівних собі – це знаки Апокаліпсису. Платна парковка, високі ціни на комуналку, платне навчання, медицина (йдеться про оподатковану практику, а не тіньову), відмова від Міцних Яєць Архетипів Колективного Несвідомого Українця заради раціонального і логічного впорядкування простору навколо себе, що є не стільки європейською нормою, скільки ознакою уваги до інших людей як присутніх у спільному просторі навколо (не смітити під собою, бо за це буде штраф, не ставити машину на тротуарі, бо за це штраф, не кататися на велосипеді п’яним, бо за це штраф, а не прощення в церкві чи даїшника за відповідне жертвопринесення).

Згідно із логікою, хаотично викладеною вище, українці повинні будуть повалити не Леніна назовні, а Царя-Богодержця у собі, а, вибачте, в короткочасній перспективі неможливо без страшних мук і хаосу. А хаос – це стихія політтехнологів, окозамилювачів та спецслужб.

Читайте книжки, а сакральні сили самі собі дадуть раду. 

use your every moment

5 годин. стільки часу із 15 січня було витягнуто із мене у вишивку.
це єдине заняття, завдяки якому немає жодної втраченої миті. фокус сильнішає, руки рухаються самі, свідомість усвідомлює процес перед собою і навколо у світі.
кожен хрестик стає центром світотворення. він розбиває свідомість на ті короткі миті народження на білому полотні різнокольорових барв.
із кожним хрестиком мене стає менше, але це "меншання" вартує усіх зусиль і навіть більше - усіх інших зусиль в будь-якій іншій сфері.
ми зростаємося. я вростаю і залишаю себе в картині. з моїх пальців витікає життя, перетинаючи межу неживої матерії і оживлюючи її на очах.
ще трохи.. ще зовсім небагато.