SILVER SHADOWS

Питання: Хто ти? Для себе, для найближчого друга/подруги, з якою хочеш провести життя? Для сусідів? Для соціологів? Хто я? Підтримка чи перешкода, камінь чи мінливий потік? Той, кому хочеться розповісти все найприємніше чи лише про образи щодо невідповідності статусу? Доволі легко сховатися за статус як персону - ви звернулися не до відповідного персонажа. Підпис в іншому відділі. Мене тут немає і сподіваюся, коли відкрию очі, вас не буде поруч.  Чи може статус і персона бути хорошою? Мабуть. Як варіант - допомога іншим людям. Одягнув персону супергероя і літаєш вночі, перехоплюючи злочини у злочинців.  Чи можна порятувати від болю іншого? Можна сказати, що ви лікар і все не так погано. Або сказати, що ви викладач і намагатися замість приспати розум, його пробудити. Але набагато простіше за персоною ховатися, як за смс, за мовчанням, за безликістю буття десь у великій інформаційній мережі. Тільки від кого ховаєшся тоді? Від когось чи від себе? Від іншого, який ...

Нарешті дозрів для підсумків за рік. Зроблю це не в стилі офіційного звіту, а радше як пост про враження від людей, методики і простору, який ми разом створювали. Спонтанний репорт про хороші речі.   Місце. Насамперед хочу подякувати своєму другу і файному чоловіку – Ігорю Страмику, який дозволив нам займатися вже другий рік поспіль у своєму офісі-приміщенні. Те, що він отак дозволив приходити купі нових людей до себе в офіс, сидіти і займатися медитацією – це не просто подвиг, а великий, неоціненний подарунок нам всім. Моя вдячність йому зростає кожного дня. І це не просто слова, щоб потішити його, а факт. Ми мали стільці, ми мали простір, ми мали колонки для музики і лампи, які спалахували під час практики (ці лампи більше робили для пробудження свідомості, ніж мої інструкції). Не знаю, де ми будемо збиратися наступного року, але цей рік провели достойно. Люди. Мені було приємно попрацювати із вами. Не знаю, наскільки вдалося вам пережити ті ж речі, які розвивалис...

Мій кумир Карл Юнг колись вирішив кризу творчості, пригадавши як в дитинстві будував будинки із каміння та інших предметів. У моєму випадку це було би вирощування дерев, цілого саду, розпочинаючи від вазонків. Бачити як життя радісно проростає, прагне сонця, життя, енергії (давати і приймати) - це невелика амбіція. Спостерігати як росте свідомість і пропускає крізь себе весь внутрішній космос - це невелика амбіція, в масштабі усесвіту. Радіти успіхам тих, хто прагне росту - не складно. Як не складно побажати трохи спокою, радості і успіху на Шляху кожній живій істоті. Нехай сьогодні завершиться побажанням миру усім. Виявляється, це легко.

Привіт, Сергію. Тебе немає з нами вже 22 роки. За цей час вийшло багато гарних альбомів, було побудовано багато нових будинків і народилося ще більше людей. За цей час я став майже як ти - такий же 30-ти літній молодий і перспективний для життя. це я Минуло стільки років, а здається ніби вчора зранку дзвонили і сказали, що тебе немає. І ця пам`ять дає знати мені про мої 10 років, про 90-ті, про холодну потім осінь і ще багато років відчуття відсутності тебе. Тоді ти мене підштовхнув до нових горизонтів. За цей час я встиг зробити багато, багато не зробити, але вже не шкодую. Хотів тобі подякувати за те, що ти вклав у мене і за те, що пробачив мені знищення колись кількох твоїх цінних марок в процесі наукового дослідження. Ти не повіриш, але це зробило більше для мого виховання, ніж крики і биття, якого не бракувало. Знаю, що іноді ми з тобою і так балакаємо, і ти радиш мені багато різних речей, але мені стільки хочеться тобі розповісти.. І, знаєш, буде той час, коли ми нарешті п...

На хлібі, воді та приправах виростає тіло.  На звуках і запахах - душа і плекається пам`ять.  На книгах виростає дух і характер.  "Дюна" - це одна із книг, на якій формувався мій дух. Не душа, не емоції, не почуттєва сфера, а дух - свідомість. Той ум, який не просто перебирає думки і сортує їх, попередньо сплутавши у хаос, а той ум, що заглядає вглиб, що інтуїтивно пронизує Мікрокосм, визираючи у закономірності Макрокосму.  Той голос, що допомагає ставати на ноги, коли виплеканий камінь безсенсовності придавлює донизу, - це голос, що торкається тонких ліній епосу Герберта. Це він навчив мене не боятися, або відкриватися страху і використовувати його енергію для зростання у темряві. Це той голос підказує, коли гордо піднімати голову до неба і коли схиляти її перед горами.  Це та книга, яка читалася під Стінга і його старі пісні. І звідти, з того прошарку минулого виринають слова "russians love their children too". Або "how fragile we are". ...

Ідея рисунків на шкірі людини мені була цікавою ще у школі. Не просто малюнок фарбою, щоб можна було змити після уроків, а постійні. Пам'ятаю смуток із яким спостерігав зн...

несподіване відчуття світу як потоку. щось тече повільніше (скло, камінь, земля), щось швидше (вода, вогонь, кров). усе суще дихає цим потоком, пронизується одне одним, проникає вглиб, не залишаючи шансів на самотність, ізольованість та загубленість. 

Мені 32. Лише зараз розумію, наскільки правдивими словами є «просто сиди». В цих простих словах істини більше, ніж в усіх прочитаних мною книжок. Усі прочитані знаки на кістках дерев просочувалися крізь мою свідомість, немов вода крізь пісок. Я звинувачував книжки, авторів, світ, людей – окремих і загалом. Мене наповнювала нудота щодо буття, бо здавався цей стан єдино можливим. Він і зараз заповнює частини мого тіла і психіки. Саме так – екзистенційна нудота буття заповнює свідомість і надає нудотності силу вражати усе, що протікає разом із рікою часу у мені і крізь мене. Тому втомився від книг. Втомився від філософії. Від буття, від світу, від робіння чогось (хоча, і це жахливо, робити не доводилося чогось важкого). Мене втомив буддизм в якийсь момент і я не міг відкрити книги чи слухати аудіозаписи. В цьому дуже важко зізнатися не комусь зовні, а собі самому. І ось в 32 роки, починаю вчитися сидіти. Просто сидіти, дихати і сидіти, боліти окремими ділянками і сидіти, знуджу...