просто сидіти

Мені 32. Лише зараз розумію, наскільки правдивими словами є «просто сиди». В цих простих словах істини більше, ніж в усіх прочитаних мною книжок. Усі прочитані знаки на кістках дерев просочувалися крізь мою свідомість, немов вода крізь пісок. Я звинувачував книжки, авторів, світ, людей – окремих і загалом. Мене наповнювала нудота щодо буття, бо здавався цей стан єдино можливим. Він і зараз заповнює частини мого тіла і психіки. Саме так – екзистенційна нудота буття заповнює свідомість і надає нудотності силу вражати усе, що протікає разом із рікою часу у мені і крізь мене.

Тому втомився від книг. Втомився від філософії. Від буття, від світу, від робіння чогось (хоча, і це жахливо, робити не доводилося чогось важкого). Мене втомив буддизм в якийсь момент і я не міг відкрити книги чи слухати аудіозаписи. В цьому дуже важко зізнатися не комусь зовні, а собі самому.

І ось в 32 роки, починаю вчитися сидіти. Просто сидіти, дихати і сидіти, боліти окремими ділянками і сидіти, знуджуватися і сидіти, хотіти встати і піти (щось важливіше чекає на мене!) і продовжувати сидіти.

Можу із впевненістю і щирістю сказати, що навіть початки ще в школі практики медитації та інших речей, лише зараз починають дійсно проявлятися у часі. Бо саме тут і зараз, в цей важливий і такий рідкісний момент теперішнього я почав сидіти.

Світ обертається навколо ноги, яка затікає і за годину перетворюється із точки опору в точку опори.